Сьогодні, 16 листопада, День радіо — це для мене свято і особливий день, бо чверть віку я віддала Кіцманському радіо. І дякую Богу і долі за такий вибір.
Не можу не згадати один з тисяч цікавих епізодів, що дарували їх нам наші слухачі. І дуже часто саме від наших слухачів ми отримували життєві уроки мудрості.
Це було років десять тому. З етичних міркувань, не буду вказувати прізвищ і населений пункт. Це була середа, день, коли звучала п’ятнадцятихвилинна ранкова передача, де окрім новин, було і музичне вітання. Прийшовши на роботу, буквально кілька хвилин після дев’ятої у двері кабінету постукали. На порозі стояла невисока старших років жінка. З першого погляду, я подумала, що це колишня вчителька. Гладенько зачесане, закладене в гульку волосся, спідниця французької довжини, кофтинка з білим комірцем. Вона чемно привіталася, але одразу владно запитала : «Хто мене сьогодні вранці вітав з Днем народження?».
Я дещо розгубилася, не розуміючи, чи її цікавило, хто читав текст, чи хто саме і кого вітав. Але вона не дала мені оговтатися і пішла в наступ. «Хто просив вітати мене з днем народження. Ви мені зробили не свято, а чорний день. Зранку в хаті плачі». Нічого не розуміючи, все-таки перебила її просячи роз’яснити ситуацію. Чи не сподобалося привітання, чи прізвище сплутали, чи помилилися в даті народження, чи наголос не той? Адже бували різні випадки, тим більше не я особисто приймала це вітання.
Вона сіла і з хвилину мене просто розглядала. А потім сказала:
— А я Вас іншою уявляла, молодшою.
— А може ще й вродливішою, — уже сердито перебила я її.
— Та Вам нічого не бракує, файна молодиця, а голос ваш слухала б і слухала, — уже виправдовувалася вона.
Вітання дуже сподобалося, але ж мене привітала коханка мого сина. Невістка плаче, хороша, роботяща, золоті ручки має. А син сказився і пішов до іншої, і дитину вже там має. А мені що робити? Довго ми з нею говорили про те, про се, розповіла, що працювала в колгоспі, була секретарем партійної організації, а на останок вибачилася за агресію.
Але яке ж моє здивування було, коли через рік ця ж інтелігентна жіночка знову з’явилася на порозі кабінету. Я її одразу впізнала, та коли вона коли озвучила своє прохання: «Привітати коханку свого сина». Для мене це було вперше відколи працюю. — А невістка зрозуміє?, — поцікавилася.
— Син повернувся до неї. Живуть добре, але там залишилася наша дитина. Вона привітала мене, а я привітаю її. Так по-людськи буде...
І подібних випадків було багато.
Вітаю усіх, хто любить радіо, а особливо своїх колег, районних радійників, які з любов’ю несли правдиве слово до слухачів Буковини. Навіть живучи на відстані ми стали радіородиною.
Дякую Віктор Баланецький – Заставна, Василь Гашпар – Сторожинець, Сільва Романюк і Микола Огродюк – Вижниця, Галина Головльова – Новоселиця, Людмила Грубляк і Ростислав Бузило – Сокиряни, Наталія Драганенко – Кельменці, Григорій Безверхній – Глибока, Ігор Майстрюк — Хотин.
Зі святом!
