Цими травневим днями (23.05) шановній нашій Парасці Василівні Тацюк виповнилося 90 років. Це – довгий і тяжкий, прожитий нею, шлях життя. Народившись у простій селянській сім'ї, змалку була привчена допомагати по господарству.
Як і всі діти на той час, пішла в сім років до школи, після закінчення якої зразу стала працювати в колгоспній ланці помічницею ланкової. А в 1955 р. очолила сама ланку. Дівчата були трудолюбиві і працьовиті. Вже в той час, будучи дуже молодими, проявляли свою велику любов до землі, а приклад подавала завзята ланкова.
У 1958 р. Параска вийшла заміж за гарного хлопця Іллю. В них народилася дочка Марійка. Молода мама побула в декреті один рік і вийшла на роботу – у поле, де дружно працювала її ланка.
Молоді, енергійні, вони і трудились, і співали. На той час завклубом була М.І.Гуменюк. Мафта Іванівна збирала співучих дівчат, серед яких була і Параска Тацюк. Після роботи вони проводили репетиції. Звичайно, кращі колективи брали участь у районних і обласних фестивалях.
Параска Василівна пригадує, що в ланці було дуже тяжко працювати на той час. Адже техніки було мало, тож багато роботи виконували вручну. На той час у колгоспі вирощували в основному зернові культури і приходилося пшеницю жати вручну, в снопи складати, на тік возити, а там молотити. Дівчата склали таку жартівливу пісню:
“Ой там із-за гори буйний вітер віє,
Ой там дівчинонька пшеницю сіє.
Як засіяла, стала волочить,
Як заволочили, стала Господа просити:
Ой зароди, Боже, тую пшениченьку яру.
На вдовиці діти,
На вдовину славу.
Я в неділю сплю-сплю,
А в вівторок, на пів “сорок”, пшениченьку жну.
А в середу возила,
В четвер молотила,
А в п’ятницю віяла,
А в суботу сіяла,
А в неділю продала,
Із хлопцями пропила…
Слава тобі, Господи, що до діла довела!
І до діла не я,
І до роботи не я,
А з хлопцями погуляти –
Охота моя!”.
Крім зернових, вирощували цукрові буряки і кормові культури. Найважче приходилось із цукровими буряками. З ранньої весни як починали догляд за ними, то закінчували збором врожаю пізно восени. Трактори лише підорювали, а людям доводилося скидати коренеплоди в купи, а потім їх чистити. Дальше треба вручну загрузити на машини, щоб відправити на цукровий завод. Із кожною машиною потрібно було їхати ланковій, щоби записати вагу зібраного врожаю з площі, яка закріплена за ланкою. А оскільки погрузка була в основному вечорами, то запалювали багаття, щоб освітити поле…
Тож, щоб був високий урожай, потрібно було добре трудитися майже цілий рік. От і за високий зібраний урожай в 1970 р. ланкову Параску Тацюк нагородили “орденом Леніна”.
На той час, як згадує Параска Василівна, їх колгосп почав процвітати. Були збудовані тваринницькі приміщення, гаражі для тракторів і машин, будинок культури, контора колгоспу.
В 1973 р. їх голову колгоспу М.Максимюка забрали у район на посаду другого секретаря партії, і на зміну йому прийшов працювати В.Сапожник. У цьому ж році в районі було затверджено два колгоспи з вирощування овочів: Шишківський – “День урожаю” і Брусницький – “Дружба”.
Не так то легко освоїти нову справу. Насамперед голова колгоспу вирішив побудувати овочеву бригаду, спорудили великі каркаси, що мати де вирощувати розсаду помидорів і перцю. На початку було важко, треба було виростити хорошу розсаду, а потім її висадити у полі.
“Наші люди і це навчилися робити, – з посмішкою на обличчі каже Параска Василівна. – З ранньої весни і до пізньої осені відправляли овочеву продукцію в м.Чернівці. Був великий надлишок овочів, тож голова колгоспу задумав побудувати консервний завод. І шишківська продукція прославилася на весь бувший Радянський Союз. Її вагонами вивозили аж у Сибір. На той час завод працював у три зміни. В основному трудилися молоді дівчата”.
Колгосп процвітав. Люди заробляли великі гроші і почало село розбудовуватися. Появилися нові вулиці. З ініціативи голови колгоспу звели велику школу і дитячий садок. На тракторній бригаді побудували їдальню, де харчувалися працівники колгоспу.
Люди трудилися з ранньої зорі до пізньої ночі, а ланка П.В.Тацюк завжди була передовою. 21 лютого 1986 року за високі виробничі показники Параску Василівну Тацюк, ланкову колгоспу “День урожаю” тодішнього Кіцманського району, занесено в обласну книгу пошани, про що вона одержала свідоцтво.
Тож “тягнула” свою ланку, допоки не розпався колгосп. А коли у 90 роках землячка М.В.Гулей повернулася із Канади і створила співучий колектив “Світлиця”, то Параска Василівна першою до нього прийшла. Колектив цей також став відомим своїми виступали і в районі, і в області. Навіть, коли поіхали разом відпочивати в санаторій, то і там співом прославилися.
Так, неспокійне життя склалось у нашої трудолюбивої ветеранки. У молодому віці відійшов у вічність її чоловік Ілля. Тож весь тягар своєї сім’ї вона взяла на свої плечі. І все подужала, все зуміла…
Нині має двох онуків, четверо правнуків, дочекалася маленької праправнучки. Радіє і тішиться ними. Але велика тривога в її серці за онука Іллюшу, який знаходиться на передовій і захищає нашу країну від тяжкого ворога. Молиться і просить Господа Бога, щоб охороняв його. І дуже хоче дочекатися тієї днини, коли він прийде з цієї клятої війни, щоб вона закінчилася.
Має ще трошки здоров’я і сили, часто приходить до своєі сусідки Ліди Дудчак з якою в ланці пропрацювала все своє життя. Згадують про свої прожитті роки, коли було по-різному, але дуже їм боляче за теперішню війну. Плачуть і моляться обидві, бо у Ліди також внук Вася на війні захищає всіх нас. Моляться за всіх, хто на війні, і за своїх онуків, щоби Господь Бог і Ангел Охоронець бул завжди поряд.
…Люблю з ними посидіти, поговорити, послухати їх. В обох пам’ять прекрасна і спогади дуже цікаві. Про що не запитаєш, то навіть роки називають. Дай їм Боже ще здоров’я, щоб ми мали до кого прийти і поговорити і поради взяти від них.
Ось і моя розповідь про прекрасну трудівницю нашого села П.В.Тацюк підходить до кінця. Неможливо в таку маленьку статтю вкласти все прожите життя, але я старалася хоч трошки згадати разом з нею.
А тепер хочу від ветеранської організації с.Шишківці, від сусідів, від жінок із “Світлиці”, які ще залишилися, а особливо від Магдалини Василівни Гулей, привітати Вас, шановна Параско Василівно, з прекрасним і поважним ювілеєм – 90-річчям. Це – вік мудрості і великого життєвого шляху. Нехай кожен Ваш день буде зігрітий любов’ю рідних. Бажаємо міцного здоров’я, тепла в серці, тихої радості, щирих посмішок і уваги близьких людей. Нехай Бог Вам дарує ще багато світлих днів у здоров'ї, мирі, любові та добрі.
Марія ФЕДИК, голова ветеранської організації с.Шишківці.
Фото з сімейного архіву П.В.Тацюк.
