Бублик Кучерявий — так друзі і знайомі жартома називають кіцманчанина Романа Олексюка, який насправді вже давненько носить стрижку «під нуль». За професією Рома — пекар, за покликом серця — байкер і завзятий мандрівник, за вдачею — веселий і кмітливий жартівник, за освітою — агроном, а за сімейним статусом — досі холостяк, раптом що, дівчата. 😉
Уже 12 років живе і працює в Італії. В далекому 2007 році йому, тоді 19-річному юнакові, пощастило одразу по приїзду в чужу країну знайти роботу, яка швидко припала до душі і стала справою життя.
Це профіль Роми в Інстаграмі. Ви можете знайти його за ніком roman.menimem
— Батьки дуже задоволені, що я займаюсь саме пекарством, особливо тато. Адже мій батько, Ілля Тодорович, 42 роки пропрацював на хлібозаводі в Кіцмані. І коли почув новину з-за кордону, що я стажуюся на пекарні, з гордістю сказав: «Ти йдеш по моїх слідах». Він працював там, правда, водієм, але через його руки пройшло немало хліба й булочок, — каже Бублик Кучерявий, він же Рома Олексюк.
Італію хлопець вперше відвідав у 2004 році, коли поїхав до мами в гості.
— Мені так сподобалась ця країна, що до 2007-го я час від часу катався сюди-туди. А коли в Україні стало скрутно, зарплату мені справно не виплачували, то друзі порадили збирати валізи й спробувати кращого життя за кордоном: «У тебе ж є документи, їдь». І так вийшло, що в 2007 я виїхав і одразу влаштувався на роботу в пекарні, яку підказала мамина знайома, — пригадує кіцманчанин.
Він тоді закінчував заочно навчатись у Кіцманському технікумі і, хоч отримував стипендію, хотів заробляти більше, щоб допомагати батькам оплачувати навчання. Та, незважаючи на здобутий червоний диплом, працювати довелось на будівництві. До тяжкої роботи Ромі було не звикати, адже фізично хлопець працював з 13 років. Втім, відкинув страхи перед невідомим і наважився спробувати почати все з «нуля» в іншій країні.
Склалося так, що Рома з мамою і сестрою проживають в Італії, а у Кіцмані залишився батько, до якого діти навідуються, а він їх щоразу з нетерпінням чекає вдома. За словами Романа, його тато добрий господар і залюбки доглядає за домом, городом, улюбленими квітами на подвір’ї. Він прикипів серцем до рідної домівки і землі...
З 2007 року Роман працює в пекарні італійця сеньйора Де Паріс Карло в місті Беллуно, район Венето.
Трудяться на пару з власником бізнесу, який присвятив цій справі уже 40 років і розпочинав з невеликої, не надто обладнаної старої пекарні. Зараз робота Роми полягає в тому, щоб підготувати вироби із тіста до випікання, а далі — справа за шефом.
— Не вистачило власникові фантазії і він просто назвав пекарню своїм іменем (посміхається — авт.). Заклад розташований вигідно, адже поруч працює фірма, де туристам надають різні послуги. Тому в нас завжди людно, багато хто заходить випити кави і взяти свіжу булочку, поки чекає на документи.
— Чому ж саме Бублик Кучерявий? — цікавлюсь, і Рома розповідає:
— Коли тільки приїхав і ще не знав мови, не мав близького оточення, звісно, хотів знайомитись і спілкуватися з людьми, знаходити друзів. Тому цікавився, де українці в Італії збираються. Під час знайомства розповідав про себе, чим займаюсь і захоплююсь. Та люди чомусь ім’я моє запам’ятовували важко, а ось все, що було пов’язано з моєю професією — бублик, рогалик, пекар і так далі — одразу асоціювали зі мною. І тоді я справді мав довге кучеряве волосся, але за ним було важко доглядати. Тому одного разу, поїхавши у відпустку додому, вирішив кардинально змінити імідж і постригся наголо. Після повернення до Італії в новому образі мій знайомий Богдан і його діти почали називати мене Бубликом. «Бублик, а де твої кучері?», — запитали вони мене. Так і прив’язалось до мене це прізвисько. Тож якщо люди не можуть зрозуміти, про якого Рому йде мова, то Бублика Кучерявого точно знають усі.
Ще одна пристрасть хлопця — мотоцикли, тож доволі багато в його профілі фото і відео з улюбленою Чорною Пантерою. Так Роман назвав мрію свого життя — Хонду CBR-600f, 2000 року випуску, яку купив 2 роки тому.
— Захоплення двоколісними агрегатами зі мною з дитинства, напевно в крові. Батько свого часу об’їздив Ялту, Крим на мотоциклі, тож ця любов передалась і мені. Я довго мріяв про мотоцикл і довго не міг повірити, що таки зможу собі дозволити таку розкіш. Часто ходив на збори байкерів, підписаний на Ютубі на багато таких каналів, мене це цікавить.
І ось 2 роки тому, дякуючи другу-байкеру Денису, я наважився на покупку мотоцикла, яку довго відкладав через те, що в Італії водійське посвідчення на байк максимальної класифікації видають лише при наявності 5-річного досвіду. Вийшло кумедно: він мав мотоцикл, та не мав «прав», а я вже мав права, але не мав мотоцикла. І він підштовхнув мене на цей крок. Я довго шукав, але, як кажуть: «твоє тебе знайде».
І одного дня мені зустрівся приємний чоловік, молдованин за національністю, в якого я купив свою Хонду, об’ємом двигуна 600 кубиків, вагою 300 кілограмів, потужністю 110 кінських сил! І я скажу, що це адреналін у чистому вигляді. Проїхатися горами, кругом чистих озер, вздовж морського берегу пісочком, зібратися мотокомпанією, милуватися природою, крутими пейзажами — це кайф, — ділиться драйвовими враженнями, наче знов переживає їх за кермом байка, Роман.
«Мотоцикл і дорога — ідеальні друзі. Вислухають, промовчать і нічого нікому не скажуть...», — пише байкер у своєму Інстаграмі.
Про свого двоколісного друга Рома, здається, може говорити вічність, з блиском в очах і захопленням. Чорною Пантерою назвав мотоцикл, оскільки залізний кінь повністю чорний, дуже стильний, без наклейок чи якихось надписів.
— Як пантера, чорний і швидкий. Минулого року катався без екіпіровки, а цього сезону придбав усе необхідне, теж у чорному кольорі, і тепер ми злилИся в одне ціле, — каже байкер.
Днями хлопець приїхав у рідний Кіцмань, щоб провести вдома чергову літню відпустку. Минулого року привозив кіцманчанам скуштувати декілька своїх хлібобулочних виробів. Цього разу разом із пабліком #SelfieКіцмань вони організували цілу акцію. Той, хто зустрічав земляка й вітався кодовим привітанням «З приїздом, Бублик!», отримав у подарунок велику солодку булочку за італійським рецептом, приправлену любов’ю, кіцманським гумором і колоритом. А журналістам Kitsman.City детально розповів про свою професію і захоплення.
Професія «пекар»:
приємне
— Все роблю своїми руками. Люблю працювати з тістом, ліпити різні вироби, експериментувати з формами і для друзів ліпити щось авторське і ексклюзивне. Надзвичайно задоволений своєю роботою, не вважаю її важкою, як багато хто каже. Для когось складно прокидатись, як я, дуже рано (адже щоранку покупців має чекати свіжесенький хліб). На початку трохи тяжко було й мені. Але, коли я вникнув у процес, швидко звик і зараз мені дуже приємно прокидатись раніше за інших й щодня зустрічати схід сонця.
Професія «пекар»: складне
— Нічого складного в цій професії немає. Вважаю, що найскладніше — це побороти страх пробувати щось нове в житті. Вважаю найбільшим досягненням людини знаходити в собі сили і здобувати нові вершини, не боятися експериментів. Я от виїхав закордон, знаючи одне слово «Чао»… Вчився на ходу, за дуже короткий період часу. Ніхто не панькався зі мною і мене обрали на роботу з трьох претендентів. Одночасно вчив мову, опановував професію, знаходив нових друзів. Як тільки влаштувався, доводилось міняти день на ніч — з 11 години вечора до 11 дня працював, щоб напекти на ранок свіжого хліба. З часом набув навиків і тепер можу розпочинати о 4-й ранку і справляюсь із тими ж об’ємами роботи. Вдень не люблю ліниво відсипатись, в мене дуже активний спосіб життя — катаюся на мотоциклі, займаюсь спортом, ходжу в басейн… Друзі часто не розуміють, звідки я черпаю стільки сил і енергії.
Професія «пекар»: страшне
— Це коли ти не виспався і сидиш такий замріяний, думаєш: «коли ж то сонце зійде?», а потім нагадуєш, що в печі вже підгорають булочки. Виймаєш їх, а вони не просто спечені, вони — вуглинки. Бувало на початку, що доводилося цілу партію випічки переробляти.
У мене є багато ідей, як розвинути цю справу, внести свіжі віяння, але оскільки я найманий працівник, то поки не можу все це втілити в життя.
Професія «пекар»: смішне
— Смішне часто виходить, коли маю вільну хвилинку і можу в своє задоволення поекспериментувати з тістом — виліпити сердечко, якийсь надпис. Не завжди я можу це випекти, бо шеф може не одобрити. Але коли таки вдається, то з любов’ю дарую друзям.
Себе потішив на цей Новий рік плетеною булочкою з маком. А ось наші спроби вивести на італійські прилавки популярну в Україні сосиску в тісті не увінчались успіхом. Я порадив, а начальник випікав, але не зумів вдало реалізувати ідею.
Італійці не звикли до української випічки. Вони надають перевагу традиційному хлібу без домішок (pane), у складі якого лише борошно, вода, сіль. 150 наших постійних клієнтів купують тільки натуральне пане. Звісно, булочка зі спеціальними домішками завжди «підійде», тобто виросте в об’ємі. Наша ж, натуральна, залежить від багатьох факторів — погоди, вологості в приміщенні, часу підготовки тіста і навіть настрою пекаря. Тому стараюся завжди бути на позитиві, готую з любов’ю і здоровим почуттям гумору.
Фото і відео з Інстаграму Романа Олексюка.
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!», ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
