14 серпня християни східного обряду святкують Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або як кажуть у народі Перший Спас.
14 серпня християни східного обряду відзначають свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього та день пам’яті святих мучеників Маккавеїв. У народі це свято має назву - Перший Спас, Медовий Спас, Маковій, Спас на воді.
Свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього було встановлене в Константинополі в ІХ столітті спочатку як місцеве, але вже в ХІІ-ХІV ст. відзначалося в усіх православних церквах. На наших теренах відоме з кінця ХІV століття.
Історія виникнення цього свята у Константинополі була пов’язана, передусім, з тим, що на спекотний серпень припадав пік епідемій. З метою запобігання хворобам і людським смертям, установився благочестивий звичай здійснювати хресну ходу, освячуючи вулиці й дороги Хрестом Господнім – священною реліквією, яку заради цього виносили з царської скарбниці. Нині під час церковного богослужіння хрест виноситься на середину храму, де відбувається поклоніння йому.
Цього ж дня християнська церква згадує також і сім мучеників Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їхньої матері Соломії та їхнього вчителя Єлеазара, які в 166 р до н. е. за часів царя Антіоха Єпіфана, були страчені за відмову вклонятися язичницьким богам. Мученицька смерть братів Маккавеїв згодом надихнула Іуду Маккавея на повстання проти жорстокого правителя. Іуда Маккавей переміг Антіоха й очистив Єрусалимський храм від грецьких ідолів.
В народі мученики Маккавеї трансформувалися на Маковія. Це перше свято осіннього циклу, з яким пов’язують закінчення літа. На честь свята у церквах відправляють пообідню службу, святять воду, мед, мак, васильки і чорнобривці.
З Маковія починається двотижневий Успенський піст – Спасівка, який закінчувався одним із найбільших свят серпня – Успінням Пресвятої Богородиці.
Події дня:
14 серпня 1385 року між Польщею і Великим князівством Литовським підписано Кревську унію. Документ передбачав об’єднання Польщі й Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя Яґайла. За умовою Кревської унії Яґайло ставав польським королем, одночасно залишаючись Великим князем Литовським. Литва зберегла незалежність, але зазнавала значно посиленого в ній польського впливу. Виконуючи умови Кревської унії, в 1385 році Яґайло разом з усіма підданими прийняв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордену і приєднання до Польщі частини українських земель, які перебували у складі Великого князівства Литовського. Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Витовтом, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.
Цього дня у 1775 році з’явився царський маніфест Катерини ІІ про ліквідацію Запорізької Січі. «Сечь Запорожская, - оголошувалось в ньому, - вконец уже разрушена с истреблением на будущее время и самого названия запорожских казаков…» Запорожці звинувачувалися в тому, що всупереч волі царського уряду освоювали землі на території Новоросійської губернії та Північного Причорномор’я, приймали на Запоріжжя «без разбора… людей всякого сброда, всякого языка и всякой веры». Головною ж причиною ліквідації Січі була, насамперед, внутрішня політика царату, спрямована на зміцнення власного абсолютизму. Після ліквідації гетьманства в 1764 року в Україні єдиним краєм, де ще діяло своєрідне військове й адміністративно-територіальне самоврядування, залишалось Запоріжжя – місце зосередження незадоволених жорстоким феодальним гнітом, а запорозькі козаки становили собою, як зазначено в тому ж таки маніфесті, «особливое… противоборствуещее политическое сонмище». Близько 5 тисячам найнепокірніших запорізьких козаків вдалося утекти і створити у межах тодішніх турецьких володінь Задунайську Січ (1775-1828). Катерина ІІ досить швидко зрозуміла власний прорахунок і почала заманювати козаків назад усілякими подарунками та обіцянками, але свободолюбові запорожці не надто на те реагували, знаючи підступність Катерини, та й велося їм у Задунайській Січі не так вже й погано – звісно, султан був не ангелом, але, безперечно, кращим варіантом аніж «самодержица». Щоправда, Катерині таки вдалося заманити на територію Росії частину запорожців і зробити їх відданими васалами – ними стали козаки, що заселили землі Кубані.
