У Кіцманському районі від березня виявлено вже понад 500 випадків коронавірусу (населення району — 65 тисяч осіб). Половина із захворілих людей уже одужали, 14 — померли. У Кіцманській ЦРЛ заповнене інфекційне відділення на 30 ліжок, тож у квітні хворих почали лікувати і в терапії — ще 24 ліжкомісця.
Зазвичай люди, які хворіли, неохоче говорять про це публічно. Сільський голова Кліводина Іван Ножихін, який переніс COVID-19, погодився розповісти про симптоми і свої враження після хвороби. 66-річний чоловік — оптиміст по життю і зараз, коли минуло більше місяця після одужання, каже про коноравірус: “Як прийшло, так і пішло”.
— Коли і як ви дізналися, що захворіли на коронавірус? Які були симптоми хвороби, чи відрізнялися від звичайного грипу?
— У травні я був на городі, було спекотно. А вже ввечері я відчув ломоту у м’язах, лихоманку. Температура різко піднялася до 38,5. Я подумав, що то звичайний грип, яким хворію майже щороку. Але й далі відчував знесилення, біль у м’язах, температура трималася висока. Тому на третій день після появи симптомів таки зателефонував сімейній лікарці — Олесі Гаврильчук. Вона сказала, що в понеділок треба здати мазок для тесту на коронавірус, а до того бути вдома, не виходити нікуди, не контактувати.
Сімейна лікарка взяла мазок, а через три дні здивувала мене діагнозом — сказала, що коронавірус підтвердився.
— Чи захворів ще хтось вдома?
— Нас у хаті четверо людей, в тому числі діти, але ніхто не захворів. А може переніс вірус безсимптомно, але зовнішніх ознак ніяких не було. Тому, думаю, вдома ніхто не інфікувався коронавірусом.
— Як ви себе почували протягом лікування?
— Відчуття були такі, як при грипі, може трохи важчі. Висока температура близько тижня, знесилення, ломота - нічого не хотілося робити, наче якась апатія. Не було апетиту. Ну, і слабше відчував запахи, смаки. Але таке бувало і раніше при грипі. Запалення легенів у мене не було, тобто я не хворів у важкій формі. Зі мною в палаті був набагато молодший чоловік, який буквально задихався, його підключали до кисню, він кашляв. Тобто однозначно сказати, що молоді легко переносять хворобу, не можна. Думаю, мені пощастило, що я вчасно звернувся до сімейної лікарки, вона наполягала на тому, що треба зробити тест, і хворобу виявили на ранній стадії, не задавнену. Тож не було ускладнень і лікування дало швидкий ефект.
— За який час одужали?
— На 8-9 день перебування в лікарні мені стало краще, температури вже не було. Але загальна слабкість ще відчувалася. У мене взяли мазок на новий тест, який показав, що я вже вилікувався. Результату тесту я чекав три дні, після чого мене пустили додому. Якщо додати ті дні, коли у мене з'явилися симптоми застуди вдома, то хвороба тривала майже три тижні.
— Які ваші враження від лікування в Кіцманській ЦРЛ, чи дорого обходилися медикаменти?
— Мене розмістили в палаті у терапевтичному відділенні, бо інфекційне було вже заповнене. Заввідділенням Ольга Смикало кілька разів на день оглядала стан пацієнтів, дуже терпляче і уважно ставилася. Медикам важко ходити постійно у захисних костюмах, масках, окулярах. Не знаю, як вони витримують цілу зміну у такому “скафандрі”. У масці важко дихати кілька хвилин, а тут - годинами.
Вартість медикаментів, звичайно, залежить від важкості хвороби. У лікарні є певні ліки, які дають хворим безкоштовно, але я попросив призначити мені найефективніші препарати, щоб швидше одужати. Мені робили системи, уколи, пив таблетки. На це йшло кілька сотень гривень у день, я не хотів підраховувати і зациклюватися на цьому, бо основним бажанням було швидко одужати. Людям, які мають різні супутні хвороби чи складну пневмонію, лікування обходиться дорожче. На дорогі антибіотики, інші медикаменти йде 20-30 тисяч гривень за курс лікування.
— Як люди ставилися до вас, коли ви захворіли?
— У квітні і травні люди ще були дуже налякані коронавірусом, навіть панікували. Вже й після того, як я вилікувався, деякі знайомі здалеку обходили мене на дорозі, уникали зустрічей. Я розумію, що ніхто не хоче заразитися, зараз на кожного, хто десь кашлянув, уже “дивляться вовком”, підозрюючи коронавірус. У невеликому селі, де всі всіх знають, новини про хворих чи підозри на коронавірус розходяться швидко. Але зараз, через пів року після появи цієї хвороби в Україні, люди трохи звикли.
— У Кліводині, де ви сільський голова, офіційно зареєстровано 27 випадків коронавірусу. Як люди ставляться до поширення хвороби, чи нема паніки?
— Зараз уже ситуація спокійна, хто хворів — одужали, ніхто в селі, на щастя, не помер від коронавірусу. Окрім офіційної статистики хворих на коронавірус, знаю, що протягом травня-червня в селі було більше 40 людей з симптомами застуди, які не зверталися до лікарів і не робили тестів. Вони почували себе нормально, як при звичайному грипі, тому вирішили лікуватися вдома. Чи був хтось серед них з коронавірусом — ми не знаємо. Вилікувались — і слава Богу.
— Що було найважчим під час хвороби?
— Відчуття були не з приємних: слабкість, все тіло ломило, боліли плечі, хотілося лежати і не рухатися. Але, мабуть, важчими були психологічні відчуття, коли чув, скільки людей помирає від цієї хвороби, не знав, чого чекати. Звичайно, хвилювався, щоб ніхто з рідних не захворів. Та й коли цей коронавірус у нас лише з’явився, до хворих іноді ставилися, як до прокажених. З часом, коли хворих ставало більше, люди бачили знайомих, які одужали, паніка відступала.
