Карантин і пандемія коронавірусу боляче вдарила не лише по розвитку бізнесу, по освіті, культурі, туризмі та інших галузях. Церкви та священники опинилися в дуже непростій ситуації: з одного боку, люди зараз потребують зміцнення віри, духовної допомоги, благословення та підтримки. З іншого — скупчення людей в одному приміщенні, у церкві, може стати причиною поширення інфекції. Тому на релігійні свята організовують відео трансляції Служби Божої з храмів, доводиться змінювати формат традиційних ритуалів і освячень, люди все менше йдуть до церкви. Та й на час карантину заборонені зібрання, на яких більше, ніж 10 людей. Священники сприймають цю ситуацію як ще одне випробування — і сили духу, і віри, і моральної стійкості. Адже і після зняття карантинних обмежень у деяких людей страх буде пересилювати віру.
Про те, що довелося побачити і пережити за 25 років духовної служби і про оцінку теперішньої ситуації ми поговорили з благочинним Кіцманського району Чернівецько-Буковинської єпархії Православної церкви України, капеланом, настоятелем храму святого пророка Іллі (с.Стрілецький Кут) Ярославом Вовковичем.
Був наймолодшим священником в Україні
Житель Кіцманя Ярослав Вовкович з 14 років був дяком (псаломщиком) в Свято-Миколаївському храмі Кіцманя. І хоч після 9 класу пішов здобувати професію столяра-тесляра, бажання служити Богові і людям пересилило і визначило подальшу долю. В Київській духовній семінарії, де Ярослав учився спершу стаціонарно, а пізніше — заочно, жартували, що він має таку ж першу професію, як і праведний Йосип.
У 18 років висвятився на священника у Запоріжській області, а за день перед цим — одружився. Тоді казали, що Ярослав був наймолодшим священником в Україні. З 1995 по 1998 роки молоді люди жили на Житомирщині, де отець Ярослав служив священником у селах переселенців з Чорнобильської зони.
— Більшість до людей, яких виселили з домівок через радіацію, заповідали, що хочуть бути похованими в рідній землі, — згадує Я.Вовкович. — Тому похорони, поминальні дні ми проводили в Чорнобильській зоні. Не раз Служба Божа відбувалася в недіючій через виселення людей дерев'яній церкві в селі Великі Кліщі Народицького району. Афішувати це не можна було, навіть знімків не збереглося. Тоді, не зважаючи на сильну радіацію, люди не боялися йти на цвинтар і на Службу в церкву.
Новий 2016 рік зустрічав у зоні АТО, а Різдвяну службу правив вже в Стрілецькому Куті
Буремні події 2014-2015 років та подальша війна на Сході України не могла залишити байдужими нікого, в тому числі й священиків. З нашого патріотичного Кіцманського району на Сході було близько 20 капеланів.
— Серед моїх парафіян, знайомих було багато захисників України, які в числі перших пішли захищати державу на Схід, — розповідає отець Ярослав. — Хотілося теж бути серед них, допомагати не лише посилками і передачами, а й особисто. Церква надавала матеріальну, фінансову допомогу, але не менш важливою є духовна підтримка в складній ситуації. Я подумав — як я зможу говорити з хлопцями, які повернулись з АТО, з їх сім’ями, якщо сам не побуваю в зоні бойових дій, не побачу все на власні очі, не відчую на собі…
Перед тим, як дозволити добровольцям-капеланам служити на Сході України, священникам організовували військову підготовку, навчали основ медицини, розмінування, як бачити і обходити розтяжки та не підірватися на міні… Теорію вивчали на території Михайлівського собору, практичні заняття проходили на Трухановому острові, де священики жили в палатках, щоб умови були наближені до бойових. Адже капелан знаходиться разом з воїнами, але зброї мати не може.
— Мені припало служити «на нулю», з розвідниками. Це було поблизу Попасної, Артемівська, — розповідає о.Ярослав. — Це хлопці, які не просто воюють на передовій, а заходять в тил противника, дізнаються там інформацію, яка потрібна нашим військовим. Ми багато спілкувалися з військовими. Це були не лише сповіді і проповіді, а й прості людські розмови, спілкування про життя, про сім’ї, про труднощі, про те, як їх змінила війна… Там я знайшов багато друзів, з якими спілкуємося, зідзвонюємося і дотепер. Це дружба, яка сформувалася в екстремальних умовах, коли кожен день міг бути останнім.
Умови для проживання в зоні АТО були досить «спартанські» — холодне приміщення, на підлозі або на металевих сітках — матраци, на яких спали бійці. У куточку біля сходів облаштували своєрідну «капличку», де і правили Служби Божі. Також бійці з дерева змайстрували капличку біля місця своєї дислокації. Віра там важлива, вона допомагає триматися в надскладних умовах.
Серед місцевих жителів було багато тих, хто позитивно сприймав українських військових, дуже патріотично налаштовані. Але були й такі, що відкрито висловлювали своє обурення і проросійську позицію, допомагали «сєпарам».
— На передовій був з грудня 2015 року, 40 днів, які запам‘яталися на всі життя. І змінили ставлення до життя та сприйняття світу, — згадує Ярослав Вовкович. — Новий рік 2016 зустрічав з бойовими товаришами на передовій, а повернувшись на Буковину одразу проводив передріздвяне Богослужіння. Був дуже великий контраст — у нас радість, коляда, а в мене перед очима — передова і хлопці, які залишилися там захищати наш мир і спокій…
З колядниками.
Після того священник не раз возив волонтерську допомогу, яку збирали парафіяни, на Схід, нашим захисникам.
Церква в Стрілецькому Куті збудована понад 10 років тому
Величну простору церкву звели в Стрілецькому Куті 10 років тому. Старовинна дерев’яна церква залишилася за громадою московського патріархату, а громада, яка хотіла молитися в українській церкві, збиралася для Богослужінь спершу в капличці, а потім збудували новий храм. Спорудження церкви тривало довгих 15 років, кошти збирали по краплині, де могли: колядували по хатах, навіть на Калинівському ринку. Допомагали фінансами для будівництва української церкви і жертводавці із сусідніх сіл, з Чернівців.
Першу літургію в листопаді 2009 року в новозбудованому храмі пророка Іллі правив владика Данило, настоятель церкви отець Ярослав Вовкович та ще близько 20 священників.
Вже виповнилося 25 років священичої хіротонії отця Ярослава, з нагоди цього ювілею і за заслуги у березні 2020 року блаженнійший Митрополит Епіфаній нагородив орденом архистратига Михаїла ІІ ступеня.
Церкву прикрашають розкішними букетами живих квітів, які вирощують у Стрілецькому Куті. Святкові ризи у священника прикрашені вишитими квітами — це також робота місцевих майстринь.
— Наша церковна громада дуже багато зусиль доклала для того, щоб мати свій храм. Тож, сподіваюся, більше вірян будуть відвідувати церкву, яка далася їм нелегко, завдяки міцності сили духа і непохитності віри. Вже і магазини, і ринки відкрили, а дотримуючись певних обмежень ризик заразитися в просторому приміщення нашого храму мінімальний, — каже отець Ярослав. — За більш як дві тисячі років християнство пережило багато потрясінь: війни, епідемії, голод, заборону релігії... І знову маємо випробування, тест на людяність і силу духу. Впевнений, з Божою допомогою переживемо і нинішню ситуацію та вийдемо з неї сильнішими і мудрішими.
