У Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка 22 січня на вечорі-елегії «У ритмі серця пульсує Майдан» у день Соборності України вшановували Героїв Майдану, Небесної сотні, усіх, хто загинув під час АТО. Про цей захід написала Олена Логінова, молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка.
Відбулася зворушлива зустріч із старшим капеланом Чернівецької області, протоієреєм УПЦ Юрієм Кав’юком, кіцманчанином, земляком Михайла та Володимира Івасюків. До речі, свого часу отець Юрій закінчив Кіцманську музичну школу імені Володимира Івасюка по класу фортепіано.
І з 2013 року нам стало широко відомим поняття «капелан». Хоча ще у період Запорізької січі козаків у бій супроводжував священник, який називався капеланом, який молився за них, благословляв на похід та відспівував загиблих. Цей термін став загальновідомим у наш час, якраз тоді, коли почалася війна на Сході України.
Щирі та правдиві, емоційні спогади отця Юрія зворушили абсолютно всіх присутніх:
«Почалася війна, знову ми збираємося і розуміємо, що треба йти, треба їхати. Когось дружини не пускають, когось якісь обставини. Адже всі розуміли, чим ця поїздка може завершитися. Моє служіння на війні почалося з початку травня. Ми їхали до нашого батальйону, до 80- ї бригади, за Старобільськ, вони в Орехово знаходилися. Ми якраз тоді приїхали, коли загинуло дев’ять наших хлопців. На початку приїхали як волонтери. Навантажили в «буса» нашого, церковного, усе, що можна, сіли і поїхали. Куди їдемо, нічого не знаємо, просто розуміємо, що ми там потрібні і потрібно те, що ми веземо. Розповім вам один цікавий момент. Вже під’їжджаючи до місця розташування, бачимо, що продають полуницю обабіч доріг. А в нас, на Буковині, тоді ще не було полуниці. Ми зупиняємося, купую два відра полуниці. Приїхали ми на місце, хлопці розвантажують «буса», а я виніс полуницю і кажу, беріть, поділитеся. То величезне містечко, там не тільки восьмидесята бригада розміщувалась, але й інші бригади, і гелікоптери, і артилерія. Вони посеред того містечка поставили стілець, і всі, хто там був, брали по одній-дві ягоді. Такі речі запам’ятовуються.
Ти розумів, що ти потрібен їм. Ти потрібен їм не як та людина, що щось привезла. А потрібен як той, який може надихнути. Потрібен своєю присутністю, як той, кому можна довіритись у своїх розмовах, у свої розчаруваннях, коли тебе болить, коли немає більше з ким поговорити. Капеланське служіння інколи сприймають як місію людини, яка має тільки службу служити, причащати чи сповідати. Але найбільша з функцій – це бути присутнім ТАМ. Моя офіційна ротація була у п’ятнадцятому році... Ми знаходилися там, куди ніхто не хотів заїжджати. Якщо ти на ротації, буває, думаєш, що цілий місяць до тебе ніхто не підходить, то ти нікому не потрібен! Але настає мить, коли одна розмова з військовим може змінити все у сенсі твого перебування. Розумієш, що заради тієї розмови, що людина щось цінне отримала у житті і буде продовжувати своє буття на землі, заради цього потрібно було оцей місяць там бути. Чекати – чи два, чи рік, чи більше. Взагалі, капеланське служіння є досить цікавим, веселим, адже треба і поспівати, і посидіти з хлопцями, і поговорити».
Учні 11 класу ЗОШ № 4 із вчителем історії А.І.Лисенко, кандидат філологічних наук, автор-виконавець Лариса Бережан, шанувальники творчості композитора були надзвичайно зворушені спогадами гостя, розпитували його.
Лунали вокальні твори у дуетному виконанні солістів Чернівецької обласної філармонії ім. Д.Гнатюка — лауреата Всеукраїнських та міжнародних вокальних конкурсів Віталія Соболєва (тенор) та Світлани Дейбух (сопрано) «Червона калина (муз. Б.Янівського, слова Івана Франка) та «Стоїть пшениця, як Дунай» (муз. В.Івасюка, сл. С. Пушика).
Відомими творами, які завжди на часі, — молитвою «Святий Боже» (музика Ігоря Соневицького) та «Аве Марія» Франца Шуберта (соліст Віталій Соболєв, концертмейстер Світлана Дейбук) вшанували пам'ять усіх загиблих.
