6 грудня у Генеральному консульстві України в Мілані відбувся прем'єрний показ короткометражної стрічки молодої української режисерки Анастасії Євченко «Якщо було завтра». Стрічки вперше від України була представлена в п’яти номінаціях на Міжнародному конкурсі короткометражних фільмів в Мілані (https://www.milanofilmfestival.it/it/il-festival/), одному з найважливіших міжнародних майданчиків короткометражних стрічок у світі.
Про свої враження від стрічки та про спілкування із режисеркою короткометражки написала наша землячка з Шишківців Кіцманського району, яка вже багато років живе в Італії, Валентина Ковач:
««Найкраща жіноча роль» фестивалю дісталася актрисі Вікторії Левченко. Фільм «If we had Tomorrow» («Якщо було завтра») у рамках «World Cinema Milan 2019»
Ми, українці в Італії, вітаємо Анастасію Євченко, яка є автором сценарію, режисером та продюсером у співпраці із Сергієм Сушоном, та всю знімальну групу із перемогою! Творчості, натхнення, наснаги, успіхів!
Валентина Ковач (праворуч) та режисерка фільму Анастасія Євченко (в центрі).
Спасибі вам за хвилини гордості під час перегляду фільму у приміщенні Генконсульства України в Мілані 6 грудня цього року. Ось синопсис до короткометражного фільму: «Молодий солдат в окопі на передовій дивиться на полум’я запальнички. Пізніше ми бачимо, що тепер полум’я вже йде від свічки, яка стоїть на столі в темній кімнаті, де вперше зустрічаються двоє: чоловік (той самий солдат) і жінка. Ми спостерігаємо історію їхнього роману, освідчення, одруження, народження дитини, життя їхньої родини. Раптом відбувається вибух - він поглинає солдата. І ми розуміємо, що всі його спогади були мріями про те, як могло скластися його життя, якби не було війни...». Ця короткометражна стрічка є актуальною, адже йдеться про ситуацію в сучасній Україні. Вона триває всього 15 хвилині та декілька секунд, її переглядали 2 рази.
Опісля перегляду фільму Роман Горяйнов, Генеральний консул України в Мілані, подякував Анастасії за фільм і побажав творчих успіхів та високих нагород. Додав, що і надалі будуть продовжуватись заходи на підтримку Віталія Марківа. Наша гостя охоче відповідала на запитання глядачів із залу. Вона поділилася, що хоче створювати змістовні, інноваційні, вражаючі мистецькі проєкти, які би одночасно кидали виклик та надихали глядача.
Під час спілкування з режисеркою Анастасією Євченко в Генконсульстві Українив Італії.
Із Анастасією прийшли: мама, тато, бабуся, вчителька Лариса та близькі друзі —так звана група підтримки. Поки бажаючі робили фото із нею, ми поцікавилися у мами: «Як виник задум зняти фільм?» Мама режисерки відповіла: «У доньки якось задум виник блискавично. Тобто, подумала: жінка, дитина, собака, він- солдат, двері, вогонь... і вирішила зняти фільм». Дізналися ми, що Анастасія закінчила коледж у Швейцарії. Наразі є студенткою Нью-Йоркського університету, вона вивчала сюрреалізм. Анастасія вирішила не писати сценарій до короткометражки. А створити її так, як сюрреалісти створювали свої шедеври із почуттів, снів, нелогічно... із фрагментів, обрисів... Уже потім з’явилася сюжетна лінія. Її улюбленим художником є Рене Магрітт, який уникав епатажу, а його картинам притаманні незвичайні, багатозначні поєднання звичайних предметів без їх спотворення. Він казав, що ми часто не видимо того, що у нас є... І його картини, на яких зображені різні двері підштовхнули до створення стрічки «Якби було завтра". Анастасія теж колись відвідала виставку картин американської художниці сюрреалістки Доротеї Таннінг. Її картини є прямими ілюстраціями власних мрій, видно її прагнення зробити складну психологію видимою. Художниця виявляла особливий інтерес до несвідомого, пережитого через сон. Анастасія взяла собі до уваги її картину, на якій були зображені двері, як символ народження. Як пояснює мама: «Смисл такий, що безкінечна кількість дверей, поки він живий. Суть полягає у тому, що війна може спалити всі ці двері. Так, як фільм сюрреалістичний, ми ж не знаємо цю історію. Бо вона може стосуватися кожного, приклад цього є військовий, що знявся у фільмі». Адже на кастингу на головну чоловічу роль шукали людину, яка би відчула війну на собі, а не професійного актора. Розказує, що Олексій Олексюк (головний герой) у фільмі був самим собою, не грав, а показував те, що відчував.
Перш ніж розпочати свою професійну кар’єру, Олексій був два роки командиром взводу в батальйоні спеціального призначення Національної гвардії України. Він брав участь в Іловайському «котлі», операції «Широкине», евакуації кварталу східної частини міста Маріуполя...
Основною темою першої професійної роботи Анастасії «Якби було завтра" є те, що війна може зруйнувати світле майбутнє. Беремо до уваги, що актори не промовляють жодного слова. Цією короткометражною стрічкою автор робить спробу вчергове привернути увагу світу до болючого для всіх українців питання, неоголошеної війни на сході України, через яку десятки тисяч загиблих солдат не побачать свого завтра.
Опісля фільму, на подвір’ї Генконсульства всі разом зробили флеш-моб із плакатами у руках про несправедливий вирок щодо нашого земляка. Сподіваємось, що Віталій Марків повернеться додому. Так хочеться, щоб війна закінчилася і не руйнувала світле майбутнє України. На завершення прем’єри із вуст вчительки Лариси ми почули, що Анастасія вчиться закордоном, набирається досвіду, але мріє повернутися додому. Вона хоче жити, працювати, популяризувати українську культуру та підносити імідж України у світі. Сподіваємось, що так воно і буде!
Валентина Ковач, Мілан».
