Леся Українка дружила з Ольгою Кобилянською і відвідувала Буковину на початку 20 століття. Під час поїздки вона побувала і в кілької селах теперішнього Кіцманського району та описувала враження про наш край у листах і віршах. Про це ми дізналися із книжки краєзнавця Ростислава Дуба "Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини", яка була видана понад 20 років тому.
Леся Українка (літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач), (1871-1913) — геніальна українська поетеса, прозаїк, публіцист і перекладач. Великий інтерес вона виявила до нашого краю. Чоловік Лесі Українки, професор Московської консерваторії К. В. Квітка (1880—1953) писав у своїх спогадах:«Леся з дитячих літ любила Буковину і про поїздку туди мріяла». Вона постійно цікавилася історією Буковини, досліджувала літературний процес. У 1895 році в поетеси остаточно визріло бажання відвідати Буковину. Тоді ж у листі з Болгарії до львівського літератора
М. Павлика письменниця запитує, чи нема в нього когось із знайомих у Чернівцях, хто б міг допомогти їй познайомитися з краєм. М. Павлик порекомендував Ольгу Кобилянську. У 1899 році буковинська письменниця на запрошення Лесі Українки побувала у неї на Полтавщині. Між ними виникає щира дружба.
Незабаром давня мрія Лесі Українки здійснюється. У другій половині квітня 1901 року вона приїжджає в гості до Ольги Кобилянської в Чернівці. Тут поетеса пише нові твори, які наступного року вийшли в Чернівцях окремою збіркою під назвою «Відгуки». Кілька тижнів за порадою своєї буковинської подруги живе у Кимполунзі (Румунія) — містечку, де пройшли дитячі роки авторки повісті «Земля», лікується на курорті в селі Буркуті (тепер Івано-Франківська область), особисто знайомиться з Василем Стефаником і Осипом Маковеєм. Перебуваючи в Кимполунзі та Буркуті, Леся Українка написала, зокрема, такі поетичні перлини, як «Минаю я, було, долини й гори», «Гей піду я в ті зелені гори», «Темна хмара, а веселка ясна», «Ой піду я в бір темненький».
У кінці вересня 1901 року поетеса виїжджає з Буковини. Вдруге вона відвідала наш край у червні 1903 року, повертаючись додому із Сан-Ремо (Італія), де лікувалася. Цього разу була в Чернівцях лише протягом десяти днів.
Від відвідання Буковини в поетеси залишилися добрі враження. Про це ми довідуємося з її листів до рідних і друзів. Сподобалися їй люди. В листі до М. Павлика вона пише: "Я ще собі посиджу на Буковині, бо мені якось добре тут». Захоплювалася Леся Українка буковинською природою. У листі до рідних у квітні 1901 року вона писала про Чернівці: «Місто не дуже велике..., але симпатичне і чистеньке, ціле на горі, околиця дуже гарна, якась ідилічна... Прут під самими Чернівцями тихий, у зелених берегах, в’ється собі між гаями по широких зарінках. Вид дуже широкий, як вийти за місто (а се звідси не трудно), видно всю буковинську весну. От уже правда, що «зелена» Буковина, а надто тепер. Гарна країна! А ще ж то кажуть, що далі вона ще краща. Може, тижнів через два побачу її, яка вона далі».
І справді, через кілька днів Леся Українка разом зі своєю буковинською подругою, подорожуючи по Буковині, побувала в кількох селах теперішнього Кіцманського району, а саме — у Білій, Стрілецькому Куті і Ревному. Упродовж двох днів письменниці зустрічалися з місцевими жителями, цікавилися усною народною творчістю, збирали польові квіти. У Стрілецькому Куті з Лесею Українкою познайомився вчитель місцевої школи Іларій Карбулицький. Пізніше, у 1933 році, він напише спогади про перебування поетеси на Буковині й передусім у Стрілецькому Куті й Ревному.
Особливо сподобалося Лесі Українці село Ревне. У листі від 6 червня 1901 року з Кимполунга вона писала Ользі Кобилянській, що вони обидві «мусять конечне бути ще раз в Ревній, зовсім певне».
Ми не знаємо, чи вдалося поетесі вдруге побувати в цьому мальовничому куточку Буковини, але напевне можемо сказати, що Ревне запам’яталося нашій гості.
Після 1903 року Лесі Українці не вдалося більше побувати в нашому краї. Тяжка хвороба примушувала поетесу тривалий час жити за межами України, зокрема, в Грузії, Італії, Німеччині.
Наш край став Лесі Українці настільки дорогим і рідним, що в одному із листів до своєї знайомої вона напише:«Привітним буковинцям я завжди готова служити словом і ділом, оскільки се у моїй силі».
