Сьогодні наша розповідь про приємну, прекрасну, мудру жінкц-філолога, засновницю просвітянської ниви в Неполоківцях Ольгу Володимирівну Паламарчук.
Її мелодійна мова, багатий життєвий шлях, любов до природи просто зачаровуюють і, слухаючи спогади, немов поринаєш в ту красу не тільки радісного дитинства, але і зрілого віку.
Ольга Володимирівна — вінничанка, але рівно в місяць від дня народження, мати привезла дівчинку в Неполоківці, де і проходить все її життя в надзвичайно цікавому робочому ритмі, наповненому масами подій і заходів не тільки для дітей, але і жителів селища.
Ольгу Володимирівну знають не тільки в Неполоківцях, але ї далеко за їх межами.
Шана і повага !
…В далекому, голодному 1947 році батько Ольги приїхав у Неполоківці до свого родича. Побачив, що в цьому краї є де працювати, а це було основне для нього. Тому і перевіз сюди свою сім'ю. Ольга була найменшою в родині. Був ще брат Павло і сестричка Галя. Всі дівчинку любили. Дитинство було радісним і щасливим. Як писав класик української літератури, що сільські діти проходили через такі життєві класи: пасли гусей, кіз, овець, корів. Ольга зі своєю подругою Оленкою Чікіньовою також були в одному з цих класів. Жила їхня сім'я на вулиці Панській, сьогодні — Заводська. Завод для неполоківчан був рідним, адже тут виростало не одне покоління родин. До 1940 року на його місці була гуральня.
А за заводом посадили багато молодих дерев, як називали "посадка" — тополі, дуби, ліщина, морва біла, дуже солодка!
"Наїлись досхочу і співаємо!" — згадує Ольга Володимирівна, голос якої і сьогодні заставляє здригнутися. Не дивно, тому що в батька — бас. Коли співав, то гасова лампа гасла, а в мами перший голос. Батьки Ольги дуже любили колядки, особливо "Небо і земля".
А який був дует Ольги з братом! Хотілося співати! Тому і не дивно, що мріяла стати артисткою. Мама в п'ятницю не дозволяла дітям співати. І цієї заборони Павло і Ольга дотримувались, як би їм не хотілося щось заспівати.
Згадує, що в селі був магазин, де продавець дядя Саша постійно говорив Ользі, що в неї такі чорні очі і чому вона їх не вмиває. А Ольга дуже плакала. Звичайно, дитина була вродливою, хоча і сьогодні здається, що літа Ользі Володимирівні не підвладні.
Природнє сиве волосся, ласкавий погляд, приємна усмішка, глибина карих очей, впевненість в кроках при ходьбі. Що ще треба?
Ольга Володимирівна пройшла впевнено, сміливо свої сходинки в житті: голова ради дружини, в 13 років прийняли в комсомол. У 9 класі обрана комсоргом школи.
Була дуже відповідальною ученицею. В 3 класі вчителька Віра Дмитрівна Горова попросила принести в школу качині яйця, на той час при школах діяли ферми, де учні мали можливість ознайомлюватися з різними аспектами сільського життя.
То мамі прийшлось по цілому селу шукати ті яйця, бо знали, якщо вчителька сказала, то маєш зробити. Іншої думки не могло бути.
Ольга дуже любила читати вірші, уривки з творів українських письменників. Все в дівчини виходило на "славу". В першу чергу, знову ж таки через свій мелодійний голос. А в Кіцмані, на шкільних конкурсах, читаючи уривок з повісті Михайла Коцюбинського "Дорогою ціною", Ольгу просто не відпускали глядачі зі сцени.
Ольга була незамінною ведучою на всіх заходах, що проводилися в школі.
В школі соромно було щось не знати, не вивчити уроки — це не допускалося! Потрібно було тримати марку! Адже, вчителі школи знали, як найкращих учнів її брата та сестру.
Неполоківецьку середню школу закінчила із золотою медаллю. Куди дальше іти навчатися?
На жаль, Ольга не знала тоді, що в Києві є інститут імені Карпенка-Карого, поступивши куди, могла б здійснити свою мрію про артистку. Хоча артистична діяльність Олі вже була і починалась вона із заводської сцени в Неполоківцях. Згадує, як танцювала індійський танець з художньою самодіяльністю деревообробного Неполоковецького заводу вже в Чернівцях, то настільки отримала схвальні відгуки, що керівництво дійства запросило її до театральної студії.
Поступила Ольга в Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича на філологічний факультет. "Студентство — це золотий період у молодості. Екзамени, сесії, повно адреналіну в організмі людини”, — говорить Ольга Володимирівна. Як завжди, все здавала "на відмінно". Староста групи. Є відповідальність, до якої Ольга звикла з дитинства.
Перше кохання... Воно завжди навіює теплі спогади юності. Після п'ятого курсу Ольга виходить заміж за медика.
Свою педагогічну діяльність Ольга Володимирівна починає в селі Замостя Вижницького району. Дуже гарне село, під лісом. І знову Ольга Володимирівна організовує драмгурток для учнів школи.
"Я прищеплювала діткам любов до сцени, до пісні, до українського слова," — говорить Ольга Паламарчук.
Раділа, що дали їй уроки у 8-му і 4-му класах. Ще й на уроки Ольги Володимирівни завітали завуч школи і представник з Міністерства освіти, з Києва. Вони залишилися задоволені від проведеного уроку. Це був великий успіх молодої вчительки!
Народження первістка, сина Олександра, в житті Ольги Володимирівни внесло свої корективи.
Неполоківецька середня школа, а згодом 14-та школа міста Чернівці. Як не дивно, але всі школи в центрі міста, а це номери 2, 14 і 35 "були російськими". Ольга Володимирівна стає вчителькою української мови та літератури.
"Я дуже старалася! І робила все, аби мої вихованці полюбили українську мову. Починала урок зі знайомства і зразу кожному учневі пояснювала значення і походження його прізвища. Наголошувала на те, що свої прізвища треба шанувати і ними гордитися. Я пропагувала українізацію!" — згадує Ольга Паламарчук.
Крім того, ще і організовує просвітянський осередок у російській школі і вся робота осередку направлена на пропаганду української мови, історії.
В складі делегації від Чернівецької області на конференції Всеукраїнського товариства української мови була, звичайно, і Ольга Володимирівна Паламарчук.
"Ходила у кіцманській вишитій сорочці, у гуцульській запасці та боярку. Зачіска була, як у Раїси Кириченко. Сорочку, на прохання відомої вишивальниці з Кіцманя Дарії Стасюк, прийшлось віддати в її музей", — говорить Ольга Володимирівна.
Просвітянське життя набирало значних обертів. Ольга Паламарчук організовує "Просвіту". В її склад увійшли директор школи, вчителі і старшокласники.
24.08.1991 рік. Рік значних змін! Ми хочемо незалежності України!
З першого вересня 1991 року наша школа навчає українською мовою, стає українською!
Згадує Ольга Володимирівна, яке це було свято, яка урочистість, синьо-жовтий прапор.
Вперше, набирали учнів до першого класу, де навчання рідною мовою!
Ольга Володимирівна створює драматичний гурток, в школі випускають газету, в якій вперше учні друкують свої твори, також нариси про історію нашої держави.
16 років поспіль керує драматичним гуртком, звучить рідне українське слово, всі позашкільні заходи були пов'язані з історією нашої рідної України.
Але, на жаль, не всі люди кинулися до українства. Це, як рибка, що зветься "піскар", не знає толком, куди їй плисти. Так було і в Чернівецькій області.
Пам'ятає, як "шарпали" її синьо-жовтий значок з грудей.
Багато проводила позаурочних заходів, в яких засуджувала сталінський режим. Виконували урочисто гімн "Ще не вмерла Україна", пісню "Червона калина".
Вперше, говорить Ольга Володимирівна, так сильно спрацювали гени, видно в роду їхньому був хтось такий, що дуже любив Україну.
Пам'ятає, як в "шпаргаті" потріскують дрова, тепло розливається по всій кімнаті, а тато каже "Олюнчику, почитай" і дає книжку "Кобзар".
В сім'ї читали всі твори великого Тараса Шевченка. Плакали над поемами "Катерина", "Наймичка".
"В мене весна починається з Тараса Шевченка. Відкрила світлицю "Берегиня".
В Неполоківцях є погруддя Тараса Шевченка.
“Одного разу іду і бачу, що біля пам'ятника не має жодної квіточки, а це було 9 березня. Як сирота наш Кобзар. І так мені стало сумно, тяжко на серці! Не повинно так бути!" — говорить Ольга Володимирівна.
Відтоді вчительки Ярослава Тадеївна Цаприка, Галина Василівна Горобчук (Царство небесне їм вже), Вікторія Маноліївна Тупичка, Марія Захарівна Руснак щороку купували вінок поету.
В 2008 році Ольга Паламарчук пішла на заслужений відпочинок, але дома без діла не сидиться. Щоб не працювати, духовно не змогла.
Організувала осередок "Просвіта" у селі, в якому дуже активно допомагала школа: педагогічний колектив і старшокласники, бо просвітницьким осередком керувала вчителька української мови і літератури Наталія Йосипівна Марченко.
Взагалі, всі вчителі є активними учасниками просвітянських заходів. Ніколи дирекція школи не відмовила! Всі допомагають!
Найпершими просвітянами селища, без яких не обходився жоден захід, були "сивочубі козаки", як їх називала Ольга Володимирівна. Це був їх квартет, яким керував Микола Собко:
Киюк Євген, Георгій Майстрюк, Петро Ядернюк, Роман Киюк.
Більшості з них, на жаль, вже немає в живих.
Заходи проводили до 100-річчя від дня народження Степана Бандери, 90-річчя Буковинського віча біля пам'ятного Хреста навпроти пам'ятника на честь загиблих воїнів.
Дякуючи Євгену Дмитровичу Киюку, отцю Петру Бутейку (на жаль, вже спочилих), церква в центрі селища зразу стала українською.
Гордість переповнює груди за наших неполоківчан і ,сьогодні, всі повинні знати, як саме формувалася свідомість у наших односельчан.
Дякуючи рухівцю Кості Олійнику, в Неполоківцях встановлено Хрест борцям за незалежність України!Неполоківчани Володимир Патер і Павло Копін підняли синьо-жовтий прапор високо над котельнею.
Це незабутньо!
Який адреналін був у людей!
З травня 2008 року в селищі працював осередок .
Ольга Володимирівна згадує, як ходили колядувати з дітьми і скрізь люди їх радісно зустрічали, бо бачили роботу осередку.
Якими зачарованими голосами співали дівчата Олена Колесник, Олександра Жежель!
Активними учасниками осередку були сім'я Уляни Віксіч, чоловік і обидва сини Мирослав і Роман,
Олег Прокіпчук, Юля Боднар, Іван Павлюк, Дмитро Варзар, Влад Фортуна.
Запам'яталося всім свято вулиці імені Михайла Коцюбинського в селищі, яке підготовили і провели наші просвітяни! Найменшому і найстарішому жителю цієї вулиці вручили пам'ятні подарунки.
Незабутня зустріч в Кіцмані з Іриною Фаріон.
Хлопці-просвітяни вручали Ірині Фаріон наш український калач на вишитому рушнику.
Глибокими, змістовними були виступи ветерана війни Іллі Руснака з П'ядиківців на всіх просвітянських заходах, який помер недавно, на 90 році життя. Це був великий патріот своєї країни!
Ольга Володимирівна згадує, як донька Ірини Олійник, Марійка, в два рочки вже читала вірш біля пам'ятника Тарасу Шевченку, а згодом вся школа під керівництвом просвітянки педагогічного колективу Наталії Марченко стали виходити до пам'ятника Тарасу Шевченку, де щороку проводили вшанування пам'яті нашого пророка.
Ольга Володимирівна дякує всім педагогам школи за активну участь у просвітянських заходах.
В 2012 році на дачі Ольги Володимирівни, в старенькій хатинці проводили народознавчий гурток "Джерельце".
Отець Дмитро Марчук, настоятель церкви ПЦУ селища, завжди був бажаний серед учасників гуртка, де його слова полонили серця всіх присутніх.
В пам'яті незабутнє свято просвітян "Воскресіння Господнє", коли біля церкви юні просвітяни водили хороводи, співали гаївки. Тут і "Вербова дощечка", “чокання” писанок Великодня.
З вдячністю згадує Ольга Володимирівна Ганну Ватаманюк, власницю ресторану "Імперія", яка безкоштовно накривала святкові столи для заходів з одинокими, малозабезпеченими категоріями людей. Зима, кучугури снігу, але всі запрошені прийшли на захід.
Проводили в селищі свято української хустки, і знову благодійність з боку Ганни Парафтеївни Ватаманюк.
А ще просвітяни організовували незабутню зустріч з українськими патріотами з Мамаївців, з вояками Української повстанської армії. Хочу назвати їх прізвища: Єлизавета Миколаївна Понич, Анастасія Петрівна Тарнавська, Лев Іван Миколайович Лев.
Не обминути спогадами і свято-вшанування Дня матері, яке було першим у просвітян селища.
Журі складалося з поважних людей: голови Кіцманської районної ради Миколи Подільчука (вже покійного), заслуженого журналіста Мирослава Куєка (покійного), членкині ради українок Сільви Заєць, секретаря обласного об'єднання "Просвіта" Марії Пелех, знаної просвітянки Тамари Мінченко. Присутнім на заході був голова селищної ради Андрій Панчук.
А ще Ольга Володимирівна сама пошила костюм Миколи Чудотворця, який і сьогодні знаходить своє застосування в свято Миколая в дитячому садку і школі. Згадує, як одягнув Микола Собко цей костюм, то не відрізнити його було від святого на іконі.
Ольга Володимирівна дякує за активну участь у просвітянських заходах колективу дитячого садочку "Калинка", де завідувачкою була Олеся Киюк.
Всі здобутки в роботі Ольги Паламарчук гідно оцінені. Грамоти, подяки, але є ще одна відзнака, якою гордиться, це — медаль "Будівничий України" за просвітницьку роботу.
Саме самовіддана праця на теренах утвердження рідного слова і культури — подяка всіх просвітян і людей, які знають Ольгу Володимирівну.
Сьогодні Ольга Володимирівна співає в церковному хорі Неполоківців. "Родини не маю, але ніхто не відвернувся від мене, всі стараються допомогти", — говорить Ольга Володимирівна.
Молиться за всіх воїнів, захисників. Як може, допомагає на фронт продуктами, коштами.
Дуже любить квіти. Її дача просто потопає в цій красі. Це як другий дім! Скільки різних святкових заходів проведено саме на дачі! А який тут музей старожитностей! Словами не передати!
Пам'ятає, коли, працюючи в Чернівцях, сходила з вагону поїзда в Орошанах і йшла дорогою в рідне село, немов попадала в інший світ. Тиша, спокій, не те, що в місті, де всі кудись спішать, біжать. Вони не бачать краси.
"А я іду під вербами, стає легше на душі. Я розмовляю з вербою, щоб взяла від мене втому. Говорю з кожною квіточкою, що виросла в шанцях. Бачу захід сонця! Як же хочеться його намалювати. Вкласти в цей малюнок свої емоції, почуття. Але, побачивши ціну в художньому салоні на мольберт, не стала малювати. А яка річечка в Кам'яні! Це вона ділить в нас Броварі, Посьолок і Станцію Орошани. Зараз це одна назва — Неполоківці. Я виросла на буковинській землі. Іншого кращого місця, як рідна Буковина, немає в світі. А гори Карпати! Колись я прочитала, що в херсонських степах нема де оку зупинитись. А в нас є! Ліси, гори, дерева… Це наша краса! — каже Ольга Паламарчук на завершення нашої розмови. — Я дякую Богу за все, що маю. Зараз в думках лише одне — якнайшвидша Перемога! Молюсь і вірю! Знаю, Перемога за нами!”
І з досвідченою просвітянкою неможливо не погодитися.
Дарія БАБЮК, заступник голови ради Чернівецької районної організації ветеранів України.
