На жаль чи на щастя, ніхто не знає, як складеться доля в майбутньому кожного з нас. Є свої мрії, плани на майбутнє і ніхто не задумується над тим, що може в якусь мить все змінитися. Коли здається, що навколо гасне світло, в душі з'являється страх, плач, бачиш довгий тунель, з якого немає виходу. Через такий тунель пройшла Іринка Олійник з Неполоківців.
…У хорошій сім'ї Василя і Ганни Олійників зростали п'ятеро діток. Дитячий садок, школа — все, як і в усіх.
Але, в один день, в цій сім'ї сталося велике горе — трагедія з середущою дитинкою. Іринці тоді було 8 років, вона ходила до другого класу Неполоковецької середньої школи. Вісім діб Іринка була без свідомості в опіковому центрі в Чернівцях, що по вулиці Фастівській.
Важко навіть уявити, якою страшною була біль дитини, адже в неї було 86 відсотків опіків на тілі, в тому числі і на личку. Гарантії на життя Іринки лікарі не давали. Але, мабуть, молитви рідних людей почув Бог.
Операції по пересадці шкіри від неї самої і від матері були досить тяжкими для дитини. Цілий рік, як вічність, провела Іринка в опіковому центрі!
А скільки поїздок було на лікування дівчинки в Київський та Московський Центри науково-дослідних інститутів!
Ірина і сьогодні впізнає, де на її тілі є "пересаджена" шкіра матері. Пластичні операції… Біль, нескінченна тривога, довгі очікування результатів.
Але, на жаль, проходять роки і не все вже можна було змінити. Рубці на тілі і обличчі давали про себе знати. Іринці прийшлось змиритися зі своєю зовнішністю і сприйняти її, як належну.
Ірина Олійник дуже сильна, мудра, розумна, порядна, благородна, турботлива жінка і матір! Людина з чистим серцем, відкритою душею для всіх. Нею просто захоплюєшся. Спілкування з такою прекрасною жінкою, матір'ю трьох дітей є насолодою. Доля наділила Іринку хорошим чоловіком, який в усьому їй допомагає.
Іринка Олійник знайшла себе в житті! Сім'я, діти — це те про що мріяла Ірина Олійник. Гордиться своїми дітками: Марічка навчається вже на другому курсі фізико-математичного факультету за спеціальністю "Інформаційно-вимірювальні технології" Чернівецького державного університету. Катруся і Василько ще вчаться в Неполоківецькій середній школі.
Згадує, що коли була вагітною, до неї дуже добре ставилися лікарі з Кіцманської центральної лікарні.
А коли ще Іринка навчалась в школі, то була досить старанною ученицею. Не дивлячись на те, що лікування вимагало дуже тривалого часу, старалася не відставати від шкільної програми своїх однокласників.
Тому після закінчення школи з радістю допомагала діткам молодших класів не тільки рідного села, але і навколишніх сіл терпляче освоювати ази навчання і взамін, як репетиторка, отримувала від цих діток відповідну повагу і любов до себе. Це, звичайно, було для Іринки досить-таки приємно. Вона бачила, що потрібна людям, діткам.
Також Іринка не покидала співати в місцевому церковному хорі. Адже в молитвах, церковних піснях вона відчувала велику Божу благодать для свого серця .
Так і минав час, спливали роки. З початком страшної війни, коли російський сусід напав на нашу рідну країну, Ірина Олійник стає яскравим прикладом волонтерства і благодійництва. Саме в такий тяжкий час для нашої Батьківщини неполоківчани об'єдналися в єдину міцну сім'ю, яка допомагає нашим захисникам.
Ірина згадує, що коли дізналися про наших поранених бійців, які перебувають на лікуванні у Чернівцях в лікарні, що по вулиці Фастівській, і в психіатричній лікарні третього відділення, то почали щотижня відвідувати їх. Охоплювали приготовленою їжею поранених захисників, що на лікуванні, з другого по восьмий поверхи Чернівецької " фастівської" лікарні. Не обминали і одиноких та немічних людей, які знаходилися на лікуванні в палатах цих поверхів.
Встановили чергу відвідувань у лікарнях: один раз в тиждень їде підприємець, гордість і постійна благодійниця села Марія Іванівна Олійник, а другий тиждень — інша група людей. Почали готували різні страви вдома у Лілії Тодорівни Гоголь — сьогоднішньої голови ветеранів села Неполоківці, яка і запропонувала цю ідею готування їжі для поранених воїнів, а потім перейшли готувати вдома у Ірини Олійник.
Ірина згадує, що люди вставали ранком о 4-5 годині і приходили готувати страви, щоб все було свіженьке для наших воїнів в Чернівецьких лікарнях.
Меню було дуже різноманітне: на один раз готували вареників зверх 2000 штук, пиріжків понад 300 штук. Ще готували налисники, гречку з м'ясом, різні солодощі, борщі, а також везли фрукти, малину, яблука, яйця, різний одяг, засоби гігієни і ще багато чого.
Чоловік Ірини Петро завжди охоче ставав біля плити, допомагав готувати. Зараз і дітки їх на рівні з дорослими також фасують, складають в ящики відповідні продукти.
Також передають продукти волонтерами на лінію фронту. Ніхто ніколи не відмовив в допомозі для захисників!
Ірина Олійник гордиться благодійниками не тільки свого села, але і сусідніх, щиро дякує всім за благодійну допомогу.
Список людей, які тривалий час допомагають нашим захисникам, досить великий, але хочеться, щоб про них знали. Це люди, які возили власним транспортом у Чернівці в лікарні, які готували їжу, давали кошти та різні потрібні продукти, фрукти, овочі, купляли одяг, засоби гігієни. Одним словом, везли все, що було потрібно для наших воїнів.
Вдячна Марії Жуфяк, Віктору і Любі Абрамовичам, Тетяні Вознесенській, Тетяні Шупенюк, Одарці Шершень, Людмилі Крижанівський, Андрію Федорчуку, заступнику сільського голови Василю Чернівчану, священнику Дмитру Марчуку церкви Покрови пресвятої Богородиці ПЦУ села, Юлії Стокальській, Ярославі Юрійчук, Ользі Каланчі, Олені Орєховій, Валерію Нагнійчуку, Дмитру Заліско, Валерію Бурдуну, Любі Скрипник, Сергію Каланчі, Юрію Купіну, Одарці Носулько з її колегами з Оршівців, Марії Жизнемірській з Лужан, батькам учнів 6-го класу, де навчається син Василько, батькам учнів 11 класу, вчительці математики та інформатики Ользі Шинкарюк, своїй сусідці Ауріці, яка купляла пряжу і в'язала панчохи воїнам у лікарню у великій кількості, бо в багатьох воїнів були обморожені ноги і постійно їм було холодно. Тому в'язані теплі речі наших захисників "спасали". Скільки ще ми отримували допомоги від людей — всіх не перелічити.
Божого благословення всім вам, добрі люди, які допомагаєте. Ми разом наближаємо велику нашу Перемогу!
Єднаймося, бо в єдності наша сила!
В ці скорботні дні великого посту перед Великоднем прошу у всіх пробачення, можливо когось ненароком чимось образила. Навчаймося прощати один одному, будьмо добрішими і терпеливішими — це найкращі риси Людини!
Дарія БАБЮК, заступник голови ради Чернівецької районної організації ветеранів України.
На знімку: волонтери Тетяна ВОЗНЕСЕСЬКА та Ірина ОЛІЙНИК зї своїм сином Васильком відвідують поранених воїнів, які знаходяться в психіатричній лікарні.
