Історія життя ветеранів-медиків Матвія і Марії Мендришорів з Кіцманя

Кіцмань.City

20 березня 09:15

Подружжю медиків Матвію і Марії Мендришорам з Кіцманя, їхньому шлюбу — 56 прекрасних років.

Приємно дивитися на людей, які зуміли зберегти повагу один до одного, виявляти постійну турботу, піклування, дарувати щирі посмішки і просто ділитися спогадами, переглядаючи сімейні альбоми з фотографіями. А ще, чекати визначених днів тижня, коли по скайпу можуть годинами розмовляти з найближчими рідними з Канади: донечкою Оксаною, її чоловіком, а також внучками і їх малечею. Тішаться, що є вже правнучки. Донька Оксана і внучка Роксолана продовжують рід медиків, рід благородної медичної спеціальності в Канаді, що є також гордістю для батьків. Тим більше, що Матвій Матвійович, декілька років назад, все ж таки побував в гостях у Канаді, хоча дуже переживав, чи справиться з пересадками, чи встигне на літак. Вперше так далеко від дому, без дружини, долав значну відстань до доньки. 12 годин літаком. Радість переповнювала серце, коли побачив лікарню дуже значних розмірів в довжину і висоту, де працює його Оксанка.

"А лікарем не кожен може бути,
Не кожне серце вміє співчувать,
Розвіять страх, про себе вмить забути,
Й життя, здоров’я іншим рятувать."
Надія КРАСОТКІНА.

Сам Матвій Матвійович віддав улюбленій медичній професії близько 60 років, а його дружина Марія Миколаївна — 33 роки.

Матвій згадує, що з дитинства плекав надію бути лікарем.

В селі П'ядиківці, де народився, в далекі 40-і роки бракувало лікарів.

Після закінчення Чернівецького медичного училища Матвія призвали в армію. Донецьк, війська внутрішньої і конвогінної охорони Міністерства охорони громадського порядку, де його зараховують на посаду фельдшера. Це був полковий медичний пункт військової частини. Виїзди на виклики до хворих були до вподоби молодому фельдшеру, адже він мав можливість набути цінний багаж досвіду, збагатити свої знання з лікування різних захворювань.

Так і промайнуло три роки служби в армії. Матвій Мендришора отримав в нагороду медаль" Відмінник радянської армії".

Тож мрія бути лікарем не покидала Матвія. Після служби в армії йде працювати фельдшером в село Оршівці, де доля зводить його з майбутньою дружиною. Матвій починає навчатися в медичному інституті, а інтернатуру проходить вже в Херсонському обласному протитуберкульозному диспансері по фтизіатрії. Згадує, як завідувачка п'ятого відділення диспансеру Євгенія Абрамівна пропонувала Матвію залишитися замість неї на посаді, бо вона вже готувалася до виходу на пенсію. Там, у палатах, знаходилися дуже тяжкі хворі з відкритою формою туберкульозу, а в Матвія була вже сім'я, була з ними донечка Оксана. І молоде подружжя боялося піддаватися ризику інфекційної хвороби.

Керівництво охорони здоров'я Херсонської області, бачачи старанність і наполегливість молодого лікаря, призначили Матвія Матвійовича головним лікарем Зміївської протитуберкульозної лікарні.

"Сьогодні важко дивитися без сліз, якими стали міста Херсонщини після знищення Каховської ГЕС. У 5-поверховому будинку поряд, де ми жили, аж до другого поверху все у воді. Які красиві місця знищені! Скільки риби, раків! " — говорить з болем у серці Матвій Мендришора.

З часом сім'я повертається на рідну землю, додому, в Оршівці, в оселю, звідки родом дружина Матвія – Марія Миколаївна.

Матвій Матвійович йде працювати в Сторожинець, у районну лікарню лікарем швидкої допомоги, а його Марійка разом з ним — у Сторожинець, медсестрою в терапевтичне відділення. Доїхати було важко і треба було щось вирішувати, бо вдома їх чекає дитина. І Матвій Матвійович переходить на роботу в Чернівецький тубдиспансер, а Марія Миколаївна — медсестрою в стоматологічний кабінет.

Доля завжди була прихильна до сім'ї Мендришорів. На той час головний лікар Кіцманської лікарні Петро Іванович Фівчук запропонував Матвію Матвійовичу посаду лікаря-фтизіатра, а згодом з відповідною перекваліфікацією він стає онкологом. А Марія Миколаївна переходить на посаду медсестри ЛОР-відділення, де непомітно збігло 22 роки.

Матвій Матвійович говорить про те, що завжди намагався підтримати людину в страшному для неї діагнозі, тому що хворому надзвичайно важко почути і сприйняти свою хворобу, якщо він дізнавався про неї. Завжди говорив про те, що надія на життя є і за своє життя треба боротися, щоб перемогти хворобу. Це багатьом хворим допомагало. Людина повинна не тільки строго дотримуватися рекомендацій лікування, але, головне, не падати духом.

Саме направлення до лікаря в кабінет онколога вже хворого починає пригнічувати. Дуже не просто бути лікарем цієї спеціальності.

Минуло багато років роботи в лікарні. Солідний трудовий стаж.

Подружжя Матвій і Марія Мендришори пішли на заслужений відпочинок. Здобули авторитет, шану і повагу серед людей.

Про їхню відданість медицині свідчать грамоти, подяки.

Сьогодні, Матвій Матвійович з приємністю згадує і захоплюється вмінням і професіоналізмом керівника районної лікарні Володимира Хромюка. Як змінилася лікарня в порівнянні з тими роками, коли він прийшов працювати!

До невпізнання !

Аж не віриться, що можна було зробити такі ремонти, в тому числі і капітальні, а також придбати стільки медичного обладнання.

Подружжя Мендришорів з хороших, робочих сільських сімей, де високо оцінювали працю і здобутки людини. Вони збудували хороший дім, в якому завжди відчувається сімейний затишок.

А, які грядки рядочками рівнесенькими, без жодного бур'янчика і які квіти у лікаря Матвія! Можна лише позаздрити!

Ще будучи студентом, Матвій разом сестрою "складалися" з стипендій, щоб купити нові сорти квітів. Здається, про кожну квітку знав все.

І так, ця тяга і любов до квітів у Матвія Матвійовича збереглася донині.

На жаль, здоров'я Матвія, сьогодні, не завжди дозволяє йому займатися улюбленою справою, "копатися в землі", як раніше. Та він не здається!

З палицею і з сапою, граблями, але у квітнику, в грядках порядок все-таки наводить. Щирий, усміхнений, лагідний погляд. Правда, сивина давно вже повністю накрила голову лікаря.

Ділиться насінням квітів з друзями завжди від душі. Багато кущів квітів прийшлося вже віддати людям.Все-таки визнає, що з часом бракує сил. Дуже любить ліс, особливо коли приходить пора грибів, то Матвій Матвійович старається бути з природою і хоча пару грибиків принести додому.

Ятрить душу і серце клята війна, розв'язана нашим російським сусідом. Як і весь народ, Матвій і Марія свято вірять в Перемогу нашої рідної неньки України.

Моляться, щоб Бог оберігав наших славних захисників, щоб повернулися додому всі живими, щоб не було сиріт і вдів, щоб не проливали своїх сліз батьки за загиблими і безвісти зниклими дітьми.

Перемога буде за нами!

Дарія БАБЮК, заступник голови ради Чернівецької районної організації ветеранів України.