Слухаєш Мафтея Васильовича Гриника з села Хлівище Ставчанської сільської ради і вже вкотре переконуєшся, яка це мужня і сильна духом людина.
Скільки на його долю випало пройти тернистих стежок, скільки побачити людських смертей і просто жахів афганської війни… Передати словами це надзвичайно важко, а в деяких випадках — неможливо.
Мафтей Гриник з багатодітної сім'ї. Батьки працювали в колгоспі: мати "в ланці", а батько — у польовій бригаді. В сім'ї було шестеро дітей, а Мафтей був найменшою дитиною.
Сім'я жила бідно, але була дружною. Діти змалку навчені допомагати батькам по господарству, кожний знав свій обов'язок , що він має зробити. Батьки зуміли прищепити дітям повагу і любов до праці, до людей.
Закінчивши навчання в Заставнівському профтехучилищі і отримавши спеціальність тракториста-машиніста, Мафтей починає свою трудову діяльність в радгоспі імені Канюка в Малятинцях.
Робота дуже припала йому до душі. Але Мафтея Гриника призивають в армію, де він “попадає” в спецроту з охорони держави. В цей час, 26 квітня 1986 року, входить в історію людства екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції.
Внаслідок аварії стався викид радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Саме, Мафтей Гриник зі своїм підрозділом, це — 60 чоловік, були направлені на вивезення ядерних відходів у спеціально обладнаних ядерних ящиках.
"На жаль, більше половини цих людей уже немає в живих", — говорить Мафтей. Після Чорнобильської катастрофи він проходить десять днів реабілітацію в госпіталі.
На долю Мафтея випала ще й чужа війна, розв'язана тоталітарним режимом в Афганістані. Після реабілітації проходив навчання в Москві зі штурму, розмінування територій, і стає Мафтей Гриник учасником цієї чужої війни.
Нагорний Карабах, Азербайджан, Ашхабад, з технікою через річку Аму-Дарья в Афганістан… Вони, 18 чоловік в групі ризику, їдуть попереду, за ними — колона солдат і різна бойова техніка. Саме ці солдати з групи ризику розміновують дорогу, щоб забезпечити "життя тих, хто їде за ними. Ти маєш першим прийняти удар на себе, щоб зменшити втрати особового складу. За твоїми плечима іде 500-700 чоловік", — пригадує Мафтей. А потім знову Ашхабад, поширення серед солдат хвороби малярія.
Мафтей згадує, як він в складі миротворчої місії на підтримання порядку летів у Нагорний Карабах. Всі вони були в новому бойовому одязі, білих шоломах. Їх проводжали з Києва з почестями. Але те, що вони побачили вже на місці в Афганістані, було страшною картиною. "Люди по частинках розкидані на дорогах, спалені кишлаки... війна".
Їхній блокпост був найпотужніший при в'їзді в місто. Навколо гори і величезні чорні скали. “Як у кіно, на очах за лічені секунди підриваються бойові машини, і як листя злітали вверх танки… Були смертники, і ти не знаєш, що від них чекати, а повинен перевірити не тільки саму людину, але і її зброю. Страх в очах був постійним. Жінка йде на вигляд вагітна. А це в неї захована бомба. Ти маєш перевірити її, обличчя закрите... Чужа країна, чужі закони. Були, як у пеклі . Рясний піт заливав очі", — ділиться болючими спогадами Мафтей.
15 лютого в календарі зазначено як день вшанування учасників бойових дій на території інших держав, адже саме в цей день, 36 років назад, вивели війська з Афганістану. А Мафтей і досі живе страхіттями цієї війни.
Не обминув солдата Мафтея і землетрус в Єревані. Він в складі своїх побратимів підтримував порядок серед вірменського народу.
Дві нагороди привіз Мафтей Гриник зі служби в армії: " За мужність ІІ ступеня" і
"Чорнобиль І ступеня", а також — посвідчення інваліда з Чорнобиля. Багато здоров'я втрачено. Але, насправді, нагород значно більше.
Повернувся додому, до батьківської хати, і пішов працювати в рідний радгосп імені Канюка.З тих пір — 26 років стажу на одному місці.Там, у Малятинцях, і знайшов своє кохання. Разом з дружиною Ганною виховали семеро діток. Два сини стали на захист рідної землі, двоє дітей вже дорослі, працюють, а троє діток ще шкільного віку.
Дуже жалкує, що він не може вже вагомо допомогти своїм дітям. Була можливість виїзду за кордон, але ж як можна покинути в біді свою неньку-країну, залишити ті місця, де народився і пройшло твоє дитинство, де виросли твої дітки? Він готовий був піти на війну замість своїх любих синів. Але не взяли. Не можна.
В старшого сина є донечка. " Дивлюсь я на його дружину, а в неї більше сивини у волоссі, ніж у мене. А дитинка зростає, не знаючи тата", — зі сльозами говорить Мафтей.
Мафтей Гриник — людина сильна духом, скромний чоловік. Він дякує Богу кожний день за те, що залишився живим після Чорнобильської атомної катастрофи, вижив у афганській війні, за дітей, за двох синів, які на передовій фронту цієї клятої війни. Душа болить. І цей біль є постійним, тяжким, який розриває душу і серце.
"Бог дав руки, ноги, а земля родить, їсти є що. Головне — Перемога в цій страшній війні", — говорить ветеран.
Хочеться побажати Вам, Мафтею Васильовичу, нехай кожен світанок буде мирним, кожен день приносить лише добрі новини.
Старшина Мафтей Гриник — Ви наша гордість! Низький уклін Вам! Дякуємо Вам за патріотичне виховання синів, які захищають кордони рідної країни, дякуємо за Ваш нелегкий шлях, який пройшли в своїй молодості.
Дарія БАБЮК, член президії Чернівецької обласної ради ветеранів.
