На 78 році життя відійшов у вічність поет, літератор, член НСЖУ, заслужений журналіст України КУЄК Мирослав Іванович (1.01.1947—18.04.2024), уродженець с.Витилівка, житель м.Кіцмань.
Життєвий шлях М.І.Куєка був непростий і тернистий. Закінчивши режисерське відділення Чернівецького культосвітнього училища (1966), він поступив на філологічний факультет Чернівецького держуніверситету, де у волелюбному студентському середовищі проникся націоналістичними ідеями. В одному із своїх автобіографічних творів Мирослав Куєк так описує той період: “Навчаючись в університеті, захопився філософією і їй хотів себе присвятити. А в пресу потрапив, можна сказати, цілком випадково. Після того, як у 1970 році радянська влада вигнала мене з третього курсу філологічного університету за “буржуазно-націоналістичну пропаганду, я опинився у північному Казахстані, за кількасот кілометрів від тих місць, де сто років перед тим “карався, мучився, але не каявся” великий Шевченко. Мені ж там довелося працювати в геолого-розвідувальній експедиції,... потім — кочегаром на промисловому підприємстві… Але, як казав премудрий Соломон, усе минає, і це минулося”.
На початку 1972 р. М.І.Куєк повертається на Буковину, проте не може ні відновитися в університеті, ні знайти роботу за фахом, бо кому ж хотілося “зв’язуватися з виключеним з університету та ще й з комсомолу за націоналізм”.
Так у пошуках працевлаштування Мирослав Куєк опинився у редакції газети “Радянське життя” (нині — “Вільне життя”) на журналістській роботі, де у всій своїй повноті проявився його творчий талант. Працював завідувачем відділу, був редактором багатьох літературних та краєзнавчих книг, видав поетичну збірку «Священний дар любові», склав ряд пісень.
За понад 40 років роботи в журналістиці написав тисячі і тисячі різних матеріалів. Вони друкувалися в багатьох обласних, республіканських ЗМІ. А ще довелося готувати телепередачі, брати участь у прямих ефірах облрадіо. Але все професійне життя Мирослава Івановича минуло в одній газеті, не дивлячись на пропозиції і запрошення перейти в інші мас-медіа. Як він сам висловився: ”Я виріс у “Вільному житті”, і сивію у цій газеті”. Тут “без відриву від виробництва” таки закінчив рідний філологічний факультет університету, почавши навчання з першого курсу. Тут зі своїм пером завше був на боці справедливості, добра, порядності, честі і гідності людини. Звідси пішов на пенсію, але не поривав зв’язки з редакцією.
І ось після тяжкої хвороби Мирослава Куєка не стало. А разом з ним відійшла у минуле історія людини-борця, журналіста від Бога, творчої особистості, нашого колеги, який своєю відданою і наполегливою працею зробив вагомий внесок у демократичний розвиток часопису.
Світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, сильніші, ніж смерть. Тому пам’ять про Мирослава Івановича Куєка назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив та шанував.
- Його душа між зорями літає
- І молиться за всіх, за все...
- Господь веселкою втирає
- Її заплакане лице…
Колектив і колишні працівники редакції газети “Вільне життя”, Кіцманська первинна організація Національної спілки журналістів України щиро сумують з приводу смерті шановного колеги і висловлюють глибоке співчуття рідним і близьким покійного. Вічна йому пам’ять і Царство Небесне.
