За новим церковним календарем (новоюліанським) віряни відзначають Водохреще 6 січня. Раніше цього дня відзначали Святвечір напередодні Різдва. У 2024 році Водохреще припадає на суботу. За старим юліанським календарем Водохреще 19 січня.
У Біблії сказано, що Ісус Христос, досягши 30-річного віку, прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан. Коли він вийшов на берег, то із небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба.
Тому це свято ще називають Богоявленням. Віряни вважають, що саме Хрещення Господнє засвідчує таїнство Святої Трійці. Тому що саме в цей день Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух святий – у вигляді голуба.
Напередодні свята українці традиційно зустрічають другий Святвечір. Напередодні Водохреща віряни тримають пост і нічого не їдять. Сідати за вечерю можна тільки після появи першої зірки на небосхилі. До столу подають пісні страви – рибу, вареники з капустою, кутю, узвар тощо.
Вода на Водохреща вважається цілющою, вона символізує початок життя і очищення. Віряни зберігають удома саме йорданську воду, адже вірять, що вона є цілющою протягом усього року. Йорданську воду зберігають за образами і бережуть на випадок хвороби.
Вражає той факт, що вода, освячена в свято Йордану, зберігається, ніби свіжа, протягом року. Віряни впевнені, що справа в святості, а скептики кажуть, що на це впливає срібло хрестів, які занурюють у воду.
Вранці у церквах проходять святкові богослужіння. Після них народ іде до водойми, несучи дерев’яний хрест і хоругви попереду процесії.
Підійшовши до ополонки, весь натовп зупиняється і стає навколо ополонки. Священник занурює хрест в ополонку під спів церковного хору. Коли вода освячена, віряни набирають її з ополонки в заздалегідь підготовлену посудину. Раніше народ, який приїжджав кіньми, набирав воду ще й у відра, щоб поїти коней.
Традиція пірнати в ополонку на Водохреща не має нічого спільного зі «змиванням гріхів», отриманням особливого Божого благословіння чи духовного очищення. Відомо, що купання в ополонці на Водохреща – це російська, а не українська традиція.
Традиції предків
Масштабні дослідження щодо українських традицій, на Водохреща в тому числі зробив Олекса Воропай, про що писав у книзі «Звичаї нашого народу». Так, наприклад, після освячення води люди поверталися до своїх домівок. Поки мати або старша дочка подавали на стіл обідати, батько брав за іконою Божої Матері пучок сухих волошок, мочив їх у свяченій воді та кропив усе в будинку і в господарстві; потім брав крейду і писав хрести на образах, двері і шафі.
Упоравшись із цим, батько сідав за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею пили святу воду: вважається, що освячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.
Після обіду дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» – «щоб були рожеві обличчя». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі вмила і червона була».
У той момент, коли священник занурює хрест у воду, всі чорти і всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до тих пір, поки якась з жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею пірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. Тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреща – «щоб більше загинуло нечистої сили від водохресних морозів».
На Слобожанщині є повір’я, що в день Хрещення буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав із ярмарку й заїхав на річку коней попоїти; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав його з собою в посудину і поїхав. Далеко не від’їхавши, вирішив знову повернутися, щоб його напитися; але не довелося, тому що в посудині була вже вода: вино знову перетворилося на воду.
На колишній Гетьманщині у холостяків був такий звичай: після обіду на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутів» того ж села і билися на кулаках – хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» – хрест, вирубаний на льоду.
Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба говорити: «Де ти, вовк, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані хрестили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з’явиться.
На Водохреща також колядники приходять до кожної оселі з поздоровленнями і щедрівками. За таке вітання господар обдаровував, бувало, щедрівників грошима на церкву. «Що ми говорили, щоб так воно і сталося – і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всьому світу посполу. Нехай у вас святиться, веселиться, святая Йорданска водиця, як зараз, і в рік, і від року в рік, і на все життя. Дай, Боже!»
Наступного дня відбувалися “посвятки” – тобто люди переходили до звичайного трудового ритму, і відзначали свято Іоанна Хрестителя. Тваринам роздавали ритуальні продукти з покуті і планувалася робота по господарству. Господині діставали свої лагодження (полотно, нитки тощо), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха. З посвяток уже знімалися табу на відвідування корчми, які діяли в Свята («тому, що вода не посвячена»). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.
Народні прикмети
Предки вірили, що від погоди у цей день залежить весь наступний рік, відтак:
- Якщо у цей день ясна, однак морозна погода, літо буде спекотним та сухим.
- Снігопад обіцяє щедрий врожай на цілий рік.
- На Водохреща заметіль – і в квітні буде хуртовина.
- На дереві ви побачили іній, а на небі хмари – то до родючого року.
- Теплий день обіцяє багато хліба.
- Якщо день був сонячним та теплим, така погода протримається ще кілька тижнів.
Крім того, за повір’ями наших пращурів, у цей день не можна прати, проводити будь-які ворожіння, плакати. Так, у народі вважали, що хто ллє сльози у це свято, той буде плакати й наступного року.
