19 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв політичних репресій. До цієї дати, 17 травня, у Кіцмані відбувся мітинг і молебень.
Присутні на мітингу — переважно це були представники влади, працівники державних і бюджетних установ, поклали квіти та лампадки до Пам’ятного хреста борцям за волю України.
Не скотитися в безодню і не втратити Україну, незважаючи на всі випробовування і труднощі, пам’ятати уроки історії та не змарнувати жертви усіх тих, хто загинув за Україну у різні роки, закликав настоятель Свято-Миколіївської церкви, священик, капелан Юрій Кав’юк.
Про що свідчить історія?
«В Північний Буковині репресії проводили у три етапи: у 1940-му, 1941-му та 1944-1953 роках… Справи було розглянуто обласним судом, військовими трибуналами, особливими нарадами. Всі особи засуджені з порушенням кримінального законодавства. Мали місце надумані злочини. Адже на Буковині до 1940 року не було радянської влади, а значить раніше їх діяльність не була направлена проти радянської держави», — писав Микола Куреляк, колишній начальник відділу Чернівецької обласної прокуратури, в матеріалі «Репресії та реабілітація», надрукованій в газеті «Зоріле Буковіней» у 1990 році.
2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла “Закон про включення північної частини Буковини і Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки”, а 7 серпня була утворена Чернівецька область. За короткий час московсько-більшовицького панування на Буковині (з 28 червня 1940 р. до 5 липня 1941 р.) майже вся українська інтелігенція та найактивніші кола селянства й робітництва опинилися або за ґратами, або десь на далекому сибірському засланні. Інша частина або емігрувала, або жила в підпіллі й підготовлялася до майбутніх революційних подій.
Зокрема, у ніч з 13 на 14 червня 1941 року із Північної Буковини та Хотинщини було примусово вивезено у віддалені райони СРСР і, переважно, знищено тисячі мешканців Чернівецької області. Ліквідації підлягало все, що не вкладалося у схему комуністичної диктатури: в першу чергу люди, які були носіями не комуністичної ідеології. Це представники попереднього режиму із політичної і економічної структур, церкви, громадських організацій та об’єднань.
Після повернення радянської влади на Буковину 1944-1953 роках знищували та вивезено до Сибіру тисячі буковинців, яких підозрювали у зв’язках і підтримці діяльності ОУН-УПА. Ця хвиля репресій зачепила практично всі населені пункти Кіцманського району. А вже у 1952 році було виселено у Херсонську область і зруйновано ціле село — Хлівище.
