19 квітня 2019 року в Кіцмані помер Дмитро Опанасович Фундюр — ветеран, колишній керівник Кіцманського району, громадський діяч. Народився він 1 листопада 1926 року в м.Золочів Харківської області. Під час війни він допомагав боротися з фашистами і радянським військовим, і підпільникам ОУН-УПА.
У 15 років заміновував кордон
Друга світова війна зачепила Чернівецьку область раніше 22 червня 1941 року. Адже тоді Північна Буковина належала до Румунії, яка підтримувала Гітлера.
28 червня 1940 року Червона Армія звільнила Північну Буковину від фашистського режиму румунського маршала Антонеску. В цей час сім’я Дмитра Фундюра, який народився на Харківщині, жила в прикордонному селі Руська Путильського району, звідки був родом батько Опанас.
22 червня 1941 року були обстріляні всі прикордонні застави на кордоні з Румунією, а будинок Фундюрів був за 300 метрів від однієї із цих застав. Тож п’ятнадцятирічний Дмитро Фундюр знав радянських прикордонників, які навчили хлопця мінувати ділянки кордону, де могли наступати румунські війська. За тиждень, разом із старшиною прикордонної частини, заклав сто п’ятдесят протипіхотних мін на можливому шляху ворога.
Під час відзначення Дня перемоги з ветеранами у Кіцмані у 2011 році.
3 липня радянські прикордонники отримали наказ відступити в напрямку Чернівців, а вже 5 липня батальйон румунської піхоти зайшов у село. У хаті Фундюрів знайшли речі, які залишили прикордорнники (телефони, кабель), тож батька заарештували і відправили в Садгірський концтабір, а неповнолітнього Дмитра зобов’язали щоранку приходити відмічатися у жандармський відділок.
Схудлого і змученого батька у передінфарктному стані вдалося забрати додому з концтабору наприкінці 1941 року.
Був зв’язковим ОУН-УПА
У гірських районах Буковини активно діяли загони ОУН-УПА, тож у січні 1942 року до Фундюрів навідується зв’язкова з Мельниківського центрального проводу. Налагоджується зв'язок з підпіллям, старший брат Павло Фундюр (псевдо Панько-Українець) очолює підрозділ селятинського регіону, Дмитро (псевдо Швидкий) був зв’язковим та керував молодіжним підрозділом.
В 1943 році румунські жандарми за доносами шпигунів та провокаторів розпочали арешти серед оунівського підпілля, пов’язали і братів Фундюрів. Дмитро не видав прізвищ і адрес підпільників. Після 6 місяців військової тюрми Павла румунський військовий трибунал засудив до 10 років ув’язнення, а неповнолітньому Дмитрові дали 5 умовно.
Вдруге заарештували Дмитра Фундюра вже гестапівці, у квітні 1944, теж за наводкою шпигунки, яка дізналася, що хлопець з батьком організовував розчищення дороги від снігових заметів для наступу радянських військ з Руської до Селятина.
Під час святкового параду на честь Дня перемоги в Кіцмані у 2012 році
Дмитра гестапівці передали румунським жандармам, які задіювали ув’язнених у будівництві укріплень і перешкод практично на лінії вогню. Коли в серпні 1944 року радянські танки увійшли в П’ятра-Нямц, полонених з табору відпустили додому.
Дмитро, який у неповних 18 років важив 38 кілограмів, повернувся додому в Путильський район. Та виявилося, що хату зайняли німецькі зв’язківці, а сім’я Фундюрів мостилася поряд у сараї.
Чех, який служив у німецьких військах, попередив Дмитра, що про його історію дізналися і планують розстріляти. Тож знову довелося «зникати» з дому.
Підозри КДБ та мирне життя на Буковині
А після того, як з Буковини фашистів вигнали радянські війська, Дмитром зацікавився Комітет держбезпеки, інкримінуючи збройний опір радянським військам. І хоч за допомогою свідків було доведено, що «мельниківці» були поміркованим крилом повстанського руху і не брали в руки зброю проти радянських військ, ця підозра нависала над Фундюром протягом всього життя.
Після закінчення війни Дмитро Фундюр брав участь у розмінуванні доріг, мостів, будівель, адже районні керівники знали про його досвід і участь у мінуванні кордону із радянськими прикордонниками в 1941 році. Не раз життя висіло на волосині, коли діставали тротил і боєприпаси з колодязів, ніш у скелях. А одного разу вирвав палаючий бікфордів шнур з протитанкової міни, які фашисти залишили на мості через Сирет, врятувавши своє життя і товаришів.
Після виконання небезпечної і важливої місії з розмінування радянське керівництво почало поблажливіше ставитися до юнака, призначали на різні посади для перевірки.
У 1949 році Дмитро вступив на навчання у Кіцманський сільськогосподарський технікум на ветеринарне відділення. Далі — мирне, але цікаве і насичене життя.
Квіти для ветеранів. 2015 рік.
Згодом Дмитро Фундюр працював на відповідальних і керівних посадах у різних районах області.
З 1974 по 1990 роки очолював Кіцманський район. За його керівництва у Кіцмані було збудовано районну лікарню, приміщення банку, будинок побуту, стадіон, проведено водогін, завершено газифікацію райцентру. Будували за його часу й школи у селах Кіцманщини, розпочали газифікацію сіл.
— Мені, синові буковинського гуцула і золочівської козачки з Харківщини, судилося пережити розкуркулення, репресії, голодні тридцяті на Слобожанщині, румунізацію на Буковині, радість возз’єднання з Великою Україною у червні 1940 року і велике розчарування через масові депортації буковинців у Сибір, участь у підпільному русі ОУН, арешт румунською сигуранцою, — ділився спогадами Дмитро Фундюр з журналістами «Вільного життя» напередодні свого 90-літнього ювілею у 2016 році. — Після війни вчився, відбудовував народне господарство, працював на відповідальних, керівних посадах Путильського, Вижницького, Глибоцького, Сторожинецького районів, та найбільше прислужився Кіцманщині. Але якими б шляхами не водила доля, моїм життєвим кредом було і залишається: «Бути корисним Вітчизні до останнього подиху».
