Про те, як постійно волонтерять і допомагають воїнам ЗСУ жителі села П’ядиківці Неполоковецької ТГ пише Дарія БАБЮК — жителька м.Кіцмань, уродженка с.П'ядиківці.
Ми всі живемо в дуже складний час, в час війни. Навіть страшно подумати, через що проходять наші воїни. На цій клятій війні, яку розпочав наш сусід-агресор, гинуть діти, батьки, матері, сестри, брати. Допомога потрібна, як ніколи! Цими днями, вже в 20-й раз з села П’ядиківці парафіяни храму св. Івана Богослова за допомогою жителів навколишніх сіл відправляють автобус, заповнений всім, що потрібно для наших воїнів у гарячих точках, де йдуть бойові дії. Першими волонтерити почала невелика група людей — парафіян церкви, які "замащували печі" з різними стравами, готували м'ясні вироби, купляли білизну для наших захисників, автомобільні шини і все те, в чому була потреба на фронті.
Ініціатором такої допомоги стала Степанія Приньковська разом зі своїми однодумцями, односельчанами — родинами Івана Боднара, Івана Храпка, Сильвестра Марчука, Марії Гасяк, Марії Олійник, Ольги Пріньковської, Марії Руснак, Валентини Іллюк, Марії Томи, Світлани Вострової, і можна ще продовжувати перераховувати інших сільських волонтерів. Велику підтримку мають від місцевого священнослужителя — отця Віталія Бейка.
Чутки про допомогу нашим воїнам швидко розлетілися по навколишніх селах Неполоковецької, Брусницької територіальних громад, а також до наших односельчан, які проживають за кордоном. І сьогодні кожна людина в міру своїх можливостей намагається зробити свій вклад в цю благородну волонтерську справу.
Благодійникам дякують наші захисники, про них пишуть, пишуть про людей-патріотів своєї країни, свого села, які не стоять осторонь, а разом допомагають як фінансово, так і продуктами, потрібними для воїнів товарами. Це вони, ці прості люди з прекрасною душею, чистим, відкритим серцем, прискорюють нашу перемогу над ворогом. Хай повернеться вам це добро сторицею!
І церковні дзвони Храму Св. Івана Богослова якнайшвидше сповістять про Перемогу!
Я співчуваю родинам мого рідного села Марії Гасяк, Світлани Вострової, в сім'ї яких прийшло велике горе — хоронити сина, чоловіка, тата, брата. Ваш біль — це біль кожного з нас.
Божої вам благодаті, люди добрі. Ви ще й чудово всі співаєте у церковному хорі. І пісня у вашому виконанні "В моїм краї йде війна" зворушливо до сліз сприймається кожним, хто мав змогу її почути. Низький, доземний уклін вам, мої односельчани!
І далі продовжуйте любити свою неньку Україну, всіма силами допомагайте нашому війську, згуртовуйте навколо себе таких же людей, які допомагають, і вам воздасться.
