Віктор Володимирович Зубар народився 15 серпня 1923 року у селі Пільний Олексинець Городоцького району Хмельницької області (на той час Кам'янець-Подільської).
Був учасником Другої Світової війни. По війні, 1947 року закінчив фельдшерсько-акушерську школу в Івано-Франківську. Працював у селах Західної України, а з 1956 року постійно проживав у селі Витилівка Кіцманського району Чернівецької області.
Перші віршовані спроби автора опубліковані в обласній газеті "Червоний кордон" 1937 року.
Утискувався владою та органами за націоналізм, піддавався критиці компартійними функціонерами відділення Спілки письменників на Буковині. Була заборона на друк його творів у пресі та у видавництвах.
Віктор Зубар був активним громадським діячем, одним із перших просвітян Буковинського краю, відданим українським патріотом.
Віктор Зубар — відомий український поет, якого благословив у велику літературу Максим Рильський. Він є автором багатьох поетичних книг, драми-феєрії "Вітрова донька" та лібрето однойменної опери, музику до якої написав композитор Юрій Мейтус.
Віктор Володимирович Зубар помер 3 вересня 1994 року.
Посмертно відзначений Літературною премією імені Дмитра Загула.
1995 року на знак вшанування творчої і громадської діяльності Віктора Володимировича Зубара Кіцманська районна рада на пропозицію громадськості заснувала літературно-мистецьку премію його імені.
До 100-річчя з дня народження Віктора Зубара статтю-спогад про письменника написав Мирослав КУЄК — заслужений журналіст України, лауреат літературно-мистецької премії імені Віктора Зубара.
Цього дивовижного, інколи навіть дивакуватого, чоловіка досі пам'ятають чимало людей зрілого та поважного віку. Був він привітним і добрим, завжди уважним і до старенької бабусі, і до малої дитини, міг порадити і розрадити. Працював сільським фельдшером беззмінно майже півстоліття у селі Витилівка на Кіцманщині. Але багато тих, хто його добре знав, і не підозрювали, що Віктор Зубар – відомий український поет, драматург, художник, фольклорист, автор багатьох поетичних книжок, лауреат премій, громадський діяч. У велику літературу Віктор Зубар увійшов голосно і стрімко. До його першої поетичної книжки «Пагіння» передмову написав сам Максим Рильський. Не кожному початківцю випадає таке творче щастя. Книжка «Пагіння» побачила світ у престижному республіканському видавництві, її схвально зустріли і читачі, і критики. А тим часом поет створив першу у житті повоєнного села в Західній Україні драму-феєрію «Вітрова донька». Головний режисер нині академічного Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, народний артист України Борис Борін здійснив на основі цієї драми-феєрії драматичну виставу і вона мала успіх протягом цілого сезону.
А згодом відомий український композитор Юлій Мейтус створив на основі «Вітрової доньки» однойменну оперу і вона з успіхом йшла на сцені Одеського театру опери і балету.
І все ж, попри такий успішний літературно-мистецький дебют, подальша творчість Віктора Зубара зазнала чималих перепон. Панівна тоді комуністична ідеологія вимагала від письменника бути так званим «бійцем ідеологічного фронту». Він же не був членом компартії, не славив радянську діяльність, не писав доносів на своїх товаришів, не запобігав перед можновладцями, а залишався порядною людиною, вихованою на народних селянських принципах і моралі.
Віктор Зубар народився 15 серпня 1923 року на Хмельниччині. Під час Другої світової війни юнак пішов на фронт, де воював проти гітлерівського фашизму. За хоробрість і мужність відзначений нагородами. У перервах між боями Віктор Зубар читав бійцям свої вірші. Читав, звичайно, українською мовою, за що мав проблеми з так званим «особовим відділом» та ярлик «українського буржуазного націоналіста». На фронті поет бачив багато людських смертей і каліцтв, тому після війни здобув медичну освіту і все життя пропрацював на ниві охорони здоров’я.
У час свого творчого злету і слави Віктор Зубар міг переїхати до столиці, до Києва, як це робили більшість його творчих побратимів. Однак він не скористався цією можливістю, а залишився жити, працювати і творити на Буковині, а він для неї назавжди залишився відданим сином!
Попри ідеологічні та цензурні утиски, поет усе ж якось зумів видати понад десять поетичних книжок. У них він оспівав людину, її творчу сутність та незбагненний духовний світ, а робити це було дуже складно, адже кожний рукопис наступної книжки видавництво повертало на «доопрацювання». Це означало, що треба включити твори про «соціалістичні будні», працю колгоспників і робітників. А він натомість писав:
- Я ціную дуже хліб священний,
- Та сорочки й хліба мені мало.
- Я бажаю, щоб навколо мене
- Зацвітало, пахло, проростало.
Віктор Зубар не мислив себе без органічного зв’язку з природою, з Всесвітом, невіддільною часточкою якого є людина. В одному зі своїх віршів він назвав себе сином сонця і трави.
Коли ставало зовсім сутужно, Віктор Зубар на деякий час залишав поезію і брався за пензель. Малював картини природи рідного краю, влаштовував публічні виставки. А ще – їхав у гори і записував народні легенди, перекази, пісні, прислів’я та приказки.
Поет безмежно любив живе життя, його красу і неповторність. В одному з віршів він писав:
- Вже не один прожив я рік,
- І відійшли юнацькі весни,
- Але скажіть, при чім тут вік,
- Коли цей світ такий чудесний!
Він був активним учасником життя, в час Перебудови Зубар став одним із перших просвітянином на Буковині, а ще за свій власний кошт придбав і встановив посеред села ще заборонений тоді синьо-жовтий прапор. А коли у 1989 році Народний Рух України проводив ланцюг єднання між Києвом і Львовом, Зубар організовував односельців для участі у цій історичній акції. Як він радів, що дочекався Незалежної України! Та, на жаль, довго жити в омріяній вільній державі не довелося. Його серце зупинилося 3 вересня 1994 року, всього на сімдесят другому році життя. Проте він залишив яскравий слід в українській літературі і в нашій пам’яті. Стаття про поета Віктора Зубара вміщена в Українській літературній енциклопедії, його творчість відзначена літературними преміями імені Дмитра Загула та імені Сидора Воробкевича. Творчість Віктора Зубара вивчають на філологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Районна рада колишнього Кіцманського району за сприяння тодішнього його голови Івана Шилепницького заснувала літературно-мистецьку премію імені Віктора Зубара. Першими удостоїлись цієї почесної відзнаки і стали лауреатами премії відомий буковинський краєзнавець Ростислав Дуб, поетеса і громадська діячка Сільва Заяц, художник і педагог Омелян Кобилянський, письменник-перекладач Іван Кушнірик та багато інших митців та громадських діячів.
В останній своїй прижиттєвій збірці «До батька Тараса» Віктор Зубар вмістив невеличкий вірш під назвою «Присяга».
- Україно-мати! Вклякши на коліно,
- Я тобі віддався серцем і чолом,
- Пригорнув до себе прапор жовто-синій,
- Що мене підносить молодим крилом.
- На дніпрових кручах тайно Верховині
- Дихає озоном небо голубе,
- Україно-думо, у лихій годині
- Упаду за тебе, щоб спасти тебе!
Як актуальні ці слова сьогодні.
