Цими днями (2 травня) виповнився рік, як світ втратив ще одну добру, чуйну, щиру, життєрадісну людину.
Саме такою прекрасною, весняною порою, коли пробуджується все живе і розквітає, перестало битися серце ЯРОВОГО Михайла Миколайовича, чоловіка, тата, дідуся, прадідуся, знаного на Буковині, а зокрема і на Кіцманщині, журналіста.
Однією зіркою стало менше на Землі, однією зіркою стало більше на небі...
Дорогий наш! Ти так любив життя, ти так чекав весни, радів кожному промінчику сонця, пісням пташок, першим проліскам, вербовому цвіту, всім проявам весни та пробудженню природи!
Буяє ліс, залишилися в ньому твої улюблені стежки, місця твого відпочинку, але немає тебе... Сум огортає серце і душу, і хоча пройшов вже рік, не хочем усвідомлювати таку велику втрату для нас всіх — рідних, близьких і колег-журналістів.
В тебе було все: талант, інтелект, душевна витонченість та гострий розум. І всі ці твої чесноти були частиною і нашого життя, іскрою, яка освітлювала кожну мить перебування разом з тобою.
Сумує вся родина: дружина, сини, невістки, онуки. Посміхаються сонцю твої новонароджені правнуки: Назарчик та Емілічка. На жаль, ти не встиг побачити їх та натішитися ними, хоча дуже чекав продовжувачів роду Ярових.
І знаємо: ти бачиш все, відчуваєш тепло наших сердець, де залишилася пустка, яка тепер заповнена яскравими спогадами про той час, коли ми були всі разом родиною.
- Але душа твоя жива і знає, як важко нам без тебе нині.
- Для нас живий ти і наче десь поблизу —
- У спогадах, у мріях і думках...
- І посмішка твоя,
- Яка вже рік нас зустрічає на могилі,
- Розвіє сум і біль, що є в наших серцях.
- Не заросте ніколи стежка,
- Якою провели тебе в останню путь.
- І знаєм, що тебе за доброту і щире серце
- Рідні й колеги добрим словом пом'януть!
- Віримо, що Бог оселив твою добру і світлу душу в Царство Небесне.
Щиро сумуємо — дружина, родина, колеги.
