Вікторія Повержук – переселенка зі Слов’янська на Донеччині. Нині живе та працює в Чернівцях. Вона – журналістка сайту «6262», основне завдання якого – інформувати мешканців про життя та розвиток міста й області.
— Я за освітою не журналістка, але з задоволенням влилася у цю стихію та працюю. Навчалася на інженерку-програмістку в Донбаській державній машинобудівній академії в Краматорську. Вже з першого курсу працювала над студентським медіа при академії. З того часу й почався мій журналістський шлях, — згадує Вікторія.
Журналістка спершу працювала в Краматорську, а у 2018 році почала писати для міського сайту Слов’янська «6262».
— До приходу в редакцію я неодноразово чула про це медіа, дуже хотілося працювати саме там та приєднатися до команди журналістів, - каже дівчина.
Сайт «6262» з’явився ще в 2014 році, коли Слов’янськ був окупований російськими військами і треба було доносити до читачів українську позицію та опонувати ворожій пропаганді.
— Якщо розповідати про зародження «6262», то основною причиною була нестача якісних українських медіа, які б розповідали правду про військові дії. Нам треба було швидко доносити інформаційну повістку до мешканців міста. Власне, сайт заповнив цю нішу, — пояснює Вікторія.
Журналісти почали висвітлювали війну, знімали сюжети з «сірої» зони та документальні фільми. Одним із них стала документалка «84 дні» - спогад жителів про окупацію в 2014 році та про повернення українського стяга над мерією міста.
— Пам’ятаю, як до 2014 року Слов’янськ був відомий своїм курортом на соляних озерах карстового походження. Але через обстріли з боку окупантів курорт з часом все більше «згасав». Коли місто тільки почало відновлюватися та будувати нові перспективи, почалося повномасштабне вторгнення», — зітхає Вікторія.
Другий досвід евакуації допоміг сконцентруватися
Журналістка до 24 лютого 2022 року вже мала досвід евакуації від воєнних дій. У 2014 році вона переїхала до українського Краматорська, щоб почуватися в більшій безпеці:
— Як тільки почалася окупація, батьки вивезли мене, тоді ще студентку, до краматорського гуртожитку, щоб я спокійно змогла здати сесію. Потім ми поїхали до Києва, адже Краматорськ також не вважався безпечним місцем. У вересні 2014 року я повернулася в Слов’янськ для продовження навчання, — пригадує дівчина.
Досвід 2014 року допоміг Вікторії краще організуватися під час нинішнього переїзду та не впадати в паніку у складній ситуації:
— Якоюсь мірою цей досвід став у пригоді в 2022 році та допоміг швидко зорієнтуватися. Я вже знала, як правильно складати речі, що краще взяти в дорогу... Але до війни стовідсотково неможливо підготуватися — на 24 лютого у мене навіть не було зібрано тривожної валізи.
Нині Вікторія є журналісткою, тому активно працює в інформаційному просторі та знає, що відбувається. Попри все вона думала, що в лютому 2022 року буде загострення лише в Східних регіонах України:
— Я не думала, що буде все настільки масштабно, тому валізу відкладала на задній план. Аж до моменту евакуації.
Їхали всією редакцією, тому не було лячно
Редакція слов’янського сайту «6262» прийняла рішення про евакуацію на початку березня. Вже 16 березня Вікторія разом з колегами опинилися в Чернівцях.
— В той час Росія почала активно обстрілювати Святогірськ та Краматорськ. 13 березня було дуже гучно, і це відволікало від повноцінної роботи. Небезпека, напевно, найбільше спонукала до переїзду. Окрім цього, у місті було багато проросійськи налаштованих людей. Наші імена, журналістів, були на слуху. Ми більш публічні, тому розуміли, як небезпечно там працювати. Залишатися в місті в разі чого було ризиковано. Тому 13 березня прийняли остаточне рішення про перевезення редакції – по-суті, релокацію, — ділиться спогадами.
План евакуації редакція розглядала вже давно, тому, коли прийшов час, всі одноголосно обрали Чернівці. Попри той факт, що з колективу ніхто ніколи не був на Буковині, місто видалися для нас безпечним та хорошим варіантом для переїзду.
— В загальному ми їхали 2 доби із зупинкою в Дніпропетровській області. Приїхали пізно вночі, тому залишилися ночувати в шелтері для допомоги переселенцям. Там перебували близько двох днів, поки не знайшли постійне місце для проживання», — згадує переселенка.
Вікторія каже, що з труднощами та проблемами евакуації цілої редакції допомогла організація «Media Development Foundation». Завдяки їй редакція сайту достатньо швидко знайшла приміщення для роботи, а більшість техніки вдалося вивезти з рідного офісу:
— Ця організація посприяла нам з пошуком житла та й досі допомагає у розв'язанні різних питань, які з’являються, коли працюєш в кризових умовах. А робота та відданість жителям міста допомогла швидко адаптуватися на новому місці.
Журналістка зауважила, що процес адаптації пройшов швидше, ніж зазвичай, тому що в медійників насичений інформаційний день, він дуже швидко оновлюється.
— У мене не було часу на рефлексії щодо подій чи «самокопання». Пам’ятаю, як в першу ніч у Чернівцях дивилася на валізи та не знала, чим зайняти руки, щоб бути корисною. А потім тієї ж ночі дістала ноутбук та почала моніторити новини, писати замітки. Це, напевно, найбільше допомогло у перші дні після приїзду, - резюмує дівчина.
Наразі редакція знаходиться в Чернівцях, інформуючи своїх читачів про новини Слов’янська та Донецької області. Досвід дистанційної роботи колективу унікальний, тому що потребує спеціальних навичок, особливо вміння налагоджувати зв’язки на відстані.
— Напевно, найважчим у дистанційній роботі є ситуації, коли не можеш самостійно зробити фото, або ж взяти коментар очевидців. Ми не можемо бути на місці саме в момент події чи опісля. Наприклад, прості побутові теми, важливі для мешканців міста – які ціни на продукти, який транспорт функціонує, які працюють державні установи – для нас стали викликом. Доводиться писати про це на відстані. Але з часом ми налагодили механізм роботи, маємо свої джерела, тому працюється легше, - задоволена успіхом Вікторія.
Журналістка розповіла, що в дистанційній роботі редакції допомагають місцеві «пабліки» та телеграм-канали, які діляться інформацією. Також редакція дотепер підтримує тісні контакти з пресслужбами міста, щоб оперативно інформувати мешканців.
— З плюсів можу зазначити, що коментарі очевидців, які пережили болючий досвід, легше записувати в онлайн режимі. Люди тоді більше йдуть на контакт та відкриваються, - вважає журналістка.
Наразі Вікторія Повержук пише також на теми, пов’язані з Чернівцями та перебігом подій у нашому краї. Розповідає, що намагається поєднувати ці дві географічні території, щоб бути корисною для всіх.
Також вона поділилася досвідом поїздки до рідного Слов’янська. У подорож вирушила 17 березня цього року і не тільки відвідала домівку, а й отримала велику кількість матеріалів для наступної роботи.
— В мене було дві мети щодо поїздки. Перша – це побачити родину, друзів та прогулятися рідними околицями. Друга все ж таки журналістська, адже я зробила фото понівечених вулиць, зустрілася із героями своїх матеріалів, - поділилася Вікторія.
Після десятиденного перебування у прифронтовому Слов’янську вона написала репортаж-рефлексію щодо відчутого та побаченого. Зазначає, що в матеріалі намагалася передати власні емоції, думки, щось особисте як для мешканки міста.
— Я нарешті потрапляю в наш офіс. Робочі місця в такому стані, як ми їх лишили 23 лютого 2022 року. Тільки пилу побільшало і квіти всі висохли. Але тепло, на стінах - фотографії та різні таблички. Навіть вода в крані є. Так і здається, що зараз слідом за мною зайде хтось із колективу. Я сідаю на своє крісло і озираюся навколо з відчуттям, наче намагаюся схопити за шию минуле. А воно в руці розсипається, як ті зав’ялі кімнатні квіти. Коли повертаюсь додому, виходжу на бульварі Героїв Крут, щоб сфотографувати ІНН. Там побільшало вибитих вікон. Їх і після 2014 року не всі вставили, а зараз будівлі виглядають ще сумніше (фрагмент з матеріалу журналістки «Я приїхала в гості додому - тиждень журналістки 6262 у Словʼянську після року в евакуації»)
"Чернівці для мене дуже класно відкрилися"
Щоб краще призвичаїтися на новому місці, Вікторія Повержук часто гуляє містом та знаходить нові місця для вражень:
— Я почала відвідувати різноманітні виставки, Чернівецьку філармонію та органний зал. Мандрувала також поза межі міста, наприклад, запам’яталася поїздка з колегами до Хотинської фортеці. Наразі я не відчуваю себе тут, як на чужині. Мені комфортно, адже дотримуюся думки: чому я повинна почуватися тут, як серед чужих? - це ж Україна! Україна є моєю великою домівкою. В мене немає відчуття, що Слов’янськ десь за тисячі кілометрів.
Плани на майбутнє в редакції однозначні – повернення у свій офіс в Слов’янську. Після перемоги Вікторія планує більше уваги присвятити журналістиці:
— Ми не полишаємо сайт Слов’янська, будемо й надалі працювати задля цього міста. Якщо в наших силах сприяти його відбудові, якщо ми можемо для цього щось зробити – ми також будемо докладати максимум зусиль, щоб відбудувати не тільки Слов’янськ, а й Донеччину в цілому.
Також розповіла, що перший матеріал після перемоги буде позитивний та надихатиме на відновлення міста:
— Я розумію, що після перемоги буде багато суму та болю, але ми будемо активно шукати радісні інфоприводи, які допоможуть людям витягати себе з емоційних «провалів». Якщо все ж таки включати мрії на повну, тоді я б хотіла написати репортаж з тимчасово окупованого центру міста Донецька. Або ж деокупованої Макіївки, яка є моєю першою малою Батьківщиною.
Віримо, що всі ці плани збудуться!
