“У порівнянні з моєю лікарнею в Херсоні ця вдвічі менша, але я хочу допомогти покращити медичне обслуговування та передати всі свої знання спеціалістам. Можливо, це моє нове призначення,” – каже Володимир Саїдов, переселенець з Херсона, який зараз живе в Кельменцях на Буковині. Все життя він присвятив медицині та допомозі людям. Навчався спочатку в медичному коледжі, далі – в Харківському медуніверситеті. У 2008-му почав працювати хірургом у Херсонській міській клінічній лікарні за спеціальністю “Проктологія та хірургія”.
Запланована на 24 лютого операція була скасована
— Життя до війни складалося, як в усіх, - розплановане і злагоджене: пацієнти, операції, дім... Ніщо не відчувало біди. Аж поки 24 лютого о 6 ранку не подзвонила подруга дружини та не повідомила про війну. Вона з Каховки, тож відчула російські обстріли першою. Довелося швидко вирішувати, як діяти далі, – згадує перший ранок повномасштабного вторгнення. На 24 лютого була запланована складна операція, але її вже не вдалося провести.
— Я перетелефонував головній лікарці, бо ж не було досвіду, що робити в таких ситуаціях. Вона сказала, що анестезії не буде, тому планові операції зупиняються. Все ж таки я поїхав на роботу. В лікарні панувала невизначеність: готуватися до лікування поранених чи евакуації, а може очікувати появи в місті окупантів? Багато знайомих вирішили тікати з міста. 24 лютого і ми з сім’єю спробували вибратися з Херсона, але, проїхавши 70 км, повернулися назад. Затори, чутки, що на виїзді розстрілюють, завадили виїхати в безпечне місце. Тож ми прожили під окупацією близько місяця. Це були безсонні ночі в бомбосховищах, “полювання” на їжу в супермаркетах… Окупанти почувалися як в себе вдома, тому на роботу ми ходили пішки і дуже обережно, – згадує про дні в окупації хірург.
Дорога на свободу
19 березня Володимир Саїдов з родиною та друзями вирішили вдруге тікати. На той час Херсон уже був без зв'язку, тому на свій страх і ризик вони поїхали до ближніх сіл – Комишани, Білозірка…
— Перший російський блок-пост залишив дуже гнітюче враження, спілкуватися з окупантами було неприємно. Головною умовою пропуску була відсутність татуювань. Перед нами чоловіка з татуюванням забрали кудись. Але, напевно, найважчою була “сіра зона” – 7 км, бо обстріли лунали з обох сторін. Аж у Миколаєві ми побачили синьо-жовтий стяг. Емоції досі не передати, – згадує Володимир. Загалом дорога з Херсону в Миколаїв зайняла в родини 7 годин.
Нова робота - старі знання
У Кельменцях Володимира прихистив двоюрідний брат.
— Ще в перший день війни він зателефонував мені і запросив до себе, тому ми мали чітко сформований маршрут.
Процес адаптації до спокійного життя зайняв місяць, а для дітей - вдвічі більше. Навіть гуркотіння вантажівок важко було чути, здавалося, ніби це вибухи чи “прильоти”. Однак вдалося налагодити побут, винайняти житло... Після приїзду очікував швидко знайти роботу - є ж хороші знання та висока кваліфікація.
Як не дивно, я знайшов її достатньо легко. Прийшов у місцеву поліклініку до головного лікаря Олександра Доготаря, розповів про свої навички та ситуацію. Він мене прийняв на роботу. У пошуку роботи головне – ентузіазм та наполегливість, — розповідає Володимир Саїдов.
Зараз лікар Саїдов очолює хірургічне відділення, виконує обов’язки медичного директора та є позаштатним нефрологом і гастроентерологом.
Достатньо важко призвичаїтися до нової лікарні та до нових, менших масштабів. Херсонська лікарня більша, на 400 ліжок, в Кельменцях же максимум на 100. Але в цьому теж є свої плюси, - ділиться хірург.
Фото з колективом.
Загалом лікар провів уже понад 150 колоноскопій, 350 обстежень шлунка та інших процедур. Також вперше на Кельменеччині зробив ендоскопічну операцію із видалення поліпів у товстій кишці – це нові можливості для здорового життя пацієнтів. Каже:
Я тут став ініціатором впровадження нових технологій: першим застосував потужний апарат для операцій та провів успішні хірургічні втручання. Приємно допомагати кельменчанам, які нас прихистили.
Також в новій лікарні Володимир займається навчанням фахівців. Він наполіг, щоб один з медиків пройшов спеціалізовані курси в Києві з ендоскопії та зараз вже практикується “під опікою” хірурга.
“Херсон завжди у наших серцях”
У листопаді 2022 року ЗСУ провели успішний контрнаступ та звільнили частину Херсонської області та Херсон. Для кожного українця це була відрадна новина, що давала надію на майбутнє. Для переселенців з Херсонщини звільнення давало надію повернутися додому.
— Ми чекали на ці новини. 11 листопада почули про звільнення міста, тоді емоції зашкалювали. Я одразу вирішив, що маю поїхати в Херсон, — розповідає переселенець.
Вже 20 листопада Володимир Саїдов вирушив до рідного міста з гуманітарною допомогою. Разом з Кельменецькою та Чернівецькою обласною лікарнями вони зібрали набір медикаментів та речей першої необхідності для його рідної Херсонської клініки.
— Дорога була важка, навколо все розбите, а місто спустошене. Таке враження, ніби їдеш у зону відчуження. З 300 тисяч населення у місті залишилось лише 20 тисяч. Але моя лікарня весь час працювала, тому допомога для неї була дуже вчасна. Також місяць тому я знову їздив у Херсон по особисті речі, – ділиться враженнями Володимир.
Він вважає, що ситуація в місті покращилася, але залишатися, особливо з дітьми, все ще небезпечно. Про плани на майбутнє розповідає з невпевненістю, однак однозначно мріє повернутися додому після перемоги:
— Від початків евакуації з Херсону у мене було багато пропозицій щодо роботи: в Києві, у Чернівцях... Та для мене важлива безпека родини, тому Кельменецька лікарня мене влаштовує. Робочий день проходить спокійно та мирно, дітям подобається нове місце. Тому наразі це найкращий варіант. Я обираю безпеку для рідних, а в Херсон повернемося з Перемогою! – вірить Володимир.
