Про нашого славетного і талановитого земляка написано стільки, що не варто повторюватися. Мабуть, вже все розкрито до найменших дрібниць та найпотаємніших загадок. Та не все великий маестро розказав про себе за 91 рік життя і не до всього докопалися найдопитливіші журналісти та письменники. Одна з таких спроб була в квітні 2005 року, коли Дмитро Гнатюк, який перед цим відмітив 80-літній ювілей (28 березня), тріумфував в ранзі Героя України, присвоєного йому тодішнім президентом держави Віктором Ющенком. Історію першого кохання всесвітньовідомого маестро описав Василь МОЙСА — краєзнавець, житель села Мамаївці.
В інтерв’ю під назвою «Світ вітав його, стоячи» чернівецький журналіст Ігор Кравців одне із запитань поставив прямо: “Ваше перше кохання теж було у Мамаївцях?”. І сивочолий маестро відповів йому теж прямо: “Звичайно! То було і перше кохання, і – перша розлука. То була перша дівчина на селі, але хто вона – то моя таємниця”.
Мені ж хочеться наголосити, що якби в ту мить я був поруч з ними, то би тріумфально заявив шанованому землякові, що давно знаю про ту його далеку таємницю 1940-45 рр. І такий момент настав, але аж через декілька років...
Тому заглянемо трохи в минуле.
Про це я вже писав у червні 2016 року у матеріалі “Співай, мій Дмитрику…”. Восени 1973 року веселою компанією – рідні, сусіди, друзі – проводжали на службу в ряди Радянської Армії гонорового ошихлібського парубка Ореста Бабюка. Сам він музикант, тому його колеги три дні вигравали на подвір'ї так, що було чутно аж до Шипинців, Дубівців, Берегомета, Реваківців. І три дні застілля на 50 людей.Тоді це було почесно, модно і обов'язково.
Під час однієї з перерв цієї гучної трапези з музичним супроводом Орестів батько Дмитро виніс альбом з фотографіями, який відразу почали розглядати рідна сестра його дружини Євгенія зі своєю дочкою (вони були родом з Мамаївців). Те, що сама Марія Човничка (так в Ошихлібах тоді чомусь казали на тітку Марію) з Мамаївців, у селі знали всі. І я відтоді вже знав, що в неї є рідна сестра і племінниця. Нова інформація велика справа — особливо для нежонатого парубка. Я підійшов ближче і теж розглядав фотографії. Вроді нічого цікавого. Та ось тітка Марія змінилася в обличчі, її голос затремтів і вона промовила: “Ось тут я молода, 20 років, з моїми Дмитриками”. По її обличчю скотилася сльоза. Мені стало цікаво. На фото стояла неймовірна красуня з чотирма легінями. В одному з них я упізнав Дмитра Бабюка — “Митра П’єтку”, як йому прозивалися в Ошихлібах, тодішньому чоловікові тітки Марії. Всі свої послуги він оцінював не менше, ніж у п’ять радянських карбованців, які тоді вартували добре. Так оплачувалася денна важка праця по найму робітника. І тому вважалася суттєвим прибутком. Маріїна сестра теж впізнала і назвала Дмитра Гнатюка. Тоді сама Марія якось загадково посміхнулась і вимовила: то був мій найперший. І вийшла.
Я, власне, якось не надав значення тій розмові, а те, що Гнатюк найперший – сприйняв як його співочий дар, адже він був вже дуже популярним і готувався до свого 50-річчя. Та тут втрутився сам вуйко Митро, Орестів батько, і видав, що якби він не вернувся з Києва, а навчався як Гнатюк, то теж був би відомим. І заспівав кілька пісень. Так, то було варто почути. І справді, він був талановитим, не буду стверджувати чи кращим чи гіршим за Гнатюка, але дійсно мав талант. Потім у нього вияснив, що його в числі декількох буковинців (в т.ч. і Гнатюка) відібрали для навчання в Києві. Та всі вони, крім Гнатюка, вже через місяць повернулися додому, бо не було за що вижити. Дмитро Гнатюк – єдиний серед них отримував з дому і харчі, і гроші. А Дмитро Бабюк тоді в своєму жартівливому стилі відмітив, що в далекому 1945 році в столиці йому щодня не вистачало… п’єтки.
Через тридцять з гаком років і я знову повернувся до цієї теми. Після згаданого вище інтерв’ю в моїх мізках признання Марії Бабюк вже не викликало сумнівів – світило світового співу був першим чоловіком у її житті. І подальший хід розвитку подій це підтвердив.
В останній приїзд Дмитра Гнатюка в рідне село я таки вибрав момент і зумів наблизитися на крок, щоб “відкрити неперевершеному свою таємницю про його таємницю”. Це було в присутності його молодшої сестри Медуні і місцевого історика Дениса Петрюка.
Коли я видав маестро, що мені відомо про Марічку Островську, він побагровів: хто ти? звідки знаєш? І заспокоївся, коли сестра і історик прояснили, хто я. Моїй обізнаності в той момент позаздрив і сам Петрюк, адже я продовжив про Нижній Тагіл і коли, крім прізвища Олексієнка (директора танкового заводу) назвав ще прізвища Артєм’єва і Склярова, то здавалося, він впаде в істерику. І знову сестра заспокоїла, мовляв, він знає, бо брати його тестя Додика Цюги –Ілля та Григорій були там з тобою. Але не більше. Він наш родич і знає коли, що і з ким говорити.
Дмитро Михайлович пом'як: молодець, що докопався, але давай домовимося, що все це видасиш на люди після мого відходу через п’ять років. У знак згоди я протягнув йому руку і ми тепло попрощалися.
Тепер, коли пройшло п'ять років з дня смерті маестро, я думаю, що всім буде цікаво дізнатися про такий епізод з його життя та й в пам'ять про красуню Марію Островську-Човник-Бабюк з Мамаївців, яка 55 років прожила в Ошихлібах у сусідстві з рідною татовою сестрою Олександрою Гринюк — однією з кращих доярок Буковини (1950-1980 рр.) і теж красунею.
Залишилося прояснити деталі і віднайти якісь матеріали, фото. Звичайно, найперша думка була про те історичне фото 1945 року, де чарівна Марічка зі своїми Дмитриками. Та все виявилося даром. Після смерті батьків Ореста (останньою померла Марія в 1999 році) у тому домі живуть приїжджі люди. Сам Орест після одруження проживав у Дубівцях, теж помер в 2016 році. Єдина його дочка Люда живе в Мамаївцях, причому, недалеко від обійстя, де родилась її іменита бабуся. Проте ніяких родинних паперів й фотографій вона не має.
Залишалась згадана вище племінниця, тобто дочка Маріїної сестри. Після нетривалих пошуків знаходжу в Мамаївцях жваву, симпатичну, худорляву жіночку – і теж Марічку — Лагодин. Вона живе на родинному обійсті, де колись і народилася Марія Островська. Гнатюки — трохи далі, в сторону Прута. Її рідна сестра Вікторія одружена з Дмитром Марком, сином згаданої Медуні, в дівоцтві — Гнатюк. Удача! Але справжньою удачею стала сама Марічка Лагодин, яка, виявляється, була найулюбленішою племінницею своєї тезки-тітки. Та їй довіряла в усьому, і свою історію першого кохання, звичайно, розповіла. І хоча воно було нетривале і, по-суті, трагічне, тітка Марія ніколи не називала його нещасним чи невдалим.
Марія Лагодин – єдине на сьогодні джерело про стосунки Марії Островської та Дмитра Гнатюка. Отже Гнатюки входили і входять в династії, на яких тримаються Мамаївці вже понад 400 років (444 роки буде в 2024 р.). Щодо Островських, то вони з’явились у селі разом з Боберськими, Коханськими, Соколовськими, Убермановичами і, можливо, ще іншими польськими сім’ями в результаті вже внутрішньої міграції поляків на Буковині, а початок самої їх імміграції датується серединою 15-го століття. Сьогодні же відомо лише про дві родини Соколовських, а всі інші в результаті різних факторів та причин із сільського літопису просто зникли. До речі, дівоче прізвище матері Дмитра Гнатюка – Коханська.
А тоді, в 1940 році, в Мамаївцях вже панувала радянська влада. Після 22-річної румунської окупації, здавалося, почнеться українське відродження – відкрились школи, клуби, бібліотеки, медпункти. Вперше публічно в селі місцеві аматори ставлять виставу “Сватання на Гончарівці”. В головних ролях – Марічка Островська і Дмитро Гнатюк. До того, при румунах самодіяльним артистам приходилось ховатися, вистави проходили в лісі або в гаях на березі Прута. Тепер, наділені свободою і жагою українського, вони розширюють репертуар – видають на показ односельцям “Наталку-Полтавку”, “Мартина Борулю”, “Невільника” і “Сатану в бочці”. Та радість дуже швидко змінюється на розчарування. Нова влада закриває церкви, а її каральні органи – НКДБ і НКВС починають знищувати активістів боротьби за незалежну Україну в румунські часи. Багатьох вивозять в табори на Північ і в Сибір СРСР, інші – просто зникають…
У декількох популярних виданнях зафіксовано історичний вислів сусіда Марії та Дмитра — Василя Смереки: “Це не та молода, що ми сватали…”, це так підпільник-комуніст-українець за румунських часів оригінально висловився про нову радянську владу. В ряди совєцьких комуністів він так і не вступив.
Але попри всі перипетії того непростого життя молодість завжди брала своє. Як і у всі часи і у всіх куточках нашого чудернацького світу. Задля подолання всіляких труднощів і відгуку на взаємні симпатії, що все частіше виникають у такому віці, юних завжди тягне одне до одного для спілкування, веселощів, розваг, кохання. Тому щодня після важкої напруженої праці вечорами зустрічалися.
Марія і Дмитро почали активно спілкуватись з десяти років,коли пасли корови, вівці та гуси. Вона вже тоді перетворювалась у дівчину-красуню, та й він ріс явно не по роках і теж був легінем-красенем. Потім їх об’єднала любов до участі в постановці різних вистав, тим паче, що це робилося на зарінках Прута та в лісі, бо румуни ж не дозволяли...
На так званих вечерках він завжди вибирав її, а вона його. І тут зауважимо, що старші парубки не робили спроб відбити її у нього, або якось розлучити. Причини були дві: в п’ятнадцять років він був велетнем під метр девяносто та ще й фізично дужий і мав стабільний матеріальний (грошовий) стан. Він, на відміну від всіх парубків, був одягнений в костюм, вишиту сорочку і носив черевики або ж хромові чоботи (мрія всіх тогочасних чоловіків). Завжди вимитий і з приємним запахом одеколону, що продавався в магазині його батька Михайла. Крім того, він допомагав калфам (хлопцям, які робили вечерок) грішми, бо треба було розрахуватись із музикантами і хозяїном стодоли (взимку), де робився вечерок. Влітку було легше – бо це робилося на природі. Щодо Марії, то вона була вишуканою шляхетною полькою, причому вельми симпатичною, надзвичайної вроди з пишними формами. Коли якийсь впертий парубок наважувався підійти до неї, вона відвертала його крутою фразою: “Гей селюку, йди та помийся, поцікай нігті та поміняй постоли”, і черговий залицяльник під веселий регіт компанії зникав у юрбі. І цим було все сказано про неї, її манери та запити. Але коли сам Дмитро галантно простягав руку і голосом сільського дяка співуче видавав: “Я прошу панночку Марисю до танцю” (чи вальсу, чи польки), вона, звичайно, танула в його руках.
В селі тоді всі говорили, що як виросте молодий Дмитро, то буде дяком. Та, як бачимо, потужний баритон, як у дяка Миколая, якимось чудом передався сільському хлопцю і він став світовою знаменитістю. Мабуть, тому, що малим він виховувався саме під патронатом згаданого дяка та церковного панотця Ігнація Карада. Цю інформацію мені в свій час підверджували Омелян Кобилянський, автор книги про Д.Гнатюка, Денис Петрюк, сільський завклубом і Дмитро Цюга, найстарший брат мого тестя, який жив через городи від Гнатюків.
А тепер повертаємося до того історичного та фатального дня у стосунках Марії та Дмитра. Це сталося 7 липня 1940 року, на свято Івана Купала. Все село святкувало зранку, а після служби в церкві і обідніх застіль розпочалися розваги: катання на човнах, купання та пускання на воду вінків, а потім, розпаливши вогнища, хлопці з дівчатами разом стрибали через вогонь, взявшись за руки. А коли стемніло, Марія з Дмитром усамітнились у своєму місці під явором. Їй було вже сімнадцять, а йому лише – п'ятнадцять…
Драмгурток в Мамаївцях. 1940р. Дмитро Гнатюк вверху другий зліва. Марічка Островська сидить.
Інколи Дмитро віз Марію в Чернівці, там вони відвідували концерти. Так пройшли 41, 42, 43, частина 44 року. В травні, коли вернулись совєти, його забрали на трудовий фронт, в Нижній Тагіл. Вона, як і його родина, переживали за нього, але вже через рік він був вдома – здоровий, змужнілий.
Та ще й мав на руках направлення на навчання в Київську консерваторію, підписане директором заводу, партійним і комсомольським секретарями, головою профкому.
Марія і Дмитро зустрілись, але ще не здогадувались, що ця зустріч 22 травня 1945 року буде останньою...
Дмитра за декілька днів зараховують в солісти хору Чернівецького муздрамтеатру і в селі його вже ніхто не бачить.
1 вересня він поїде до Києва навчатись у консерваторії.
Йому все частіше дорікали за брата Івана, “румунського шпигуна” і прояви так званого націоналізму, що ніби-то виражалось у народних українських піснях.
А що Марічка Островська? Звичайно, вона все розуміла: розлука, відстань, нові знайомства зробили своє. І ще в 1945 році вийшла заміж за Дмитра Човника (всього на місяць) і втекла… в Ошихліби до Дмитра Бабюка. Той був дуже схожий ззовні на Дмитра Гнатюка, такий же високий і співав гарно. Він теж був відібраний для навчання в Києві і навіть поїхав з Гнатюком і другими юнаками, але всі, крім Гнатюка, вернулись додому, бо жити в Києві на одну стипендію було нереально.
Так закінчилось романтичне кохання Марічки Островської і Дмитра Гнатюка. Далі вона прожила просте сільської жінки-трудівниці, яка працювала в колгоспі.
Він же йшов до вершин співу…
