Непересічна подія відбулася 26 грудня у селі Шипинці Кіцманської громади: столітній ювілей відзначила поважна і мудра жінка Васілісса Іванівна Нікіфорук. Гостей зустрічала на порозі хати, вбрана у розкішно вишитий буковинський одяг. У вишиванках, які створені вмілими руками майстрині, були і родичі ювілярки.
Привітати найстаршу, поважну, активну жительку Шипинець завітали міський голова Кіцманської територіальної громади Сергій Булега, його заступники — Олександр Марусяк, Юрій Косар, керівниця апарату міськради Ярослава Раковіца.
Староста Шипинецького старостинського округу Василь Нявчук привітав ювілярку і подякував їй за постійну участь у всіх сільських заходах, за виставки чудових вишитих робіт і активну життєву позицію.
Радниця голови Чернівецької РДА Надія Попович під час привітання побажала ювілярці ще багато літ у здоров’ї, щасті та родинному затишку.
Музичними дарунками були пісні у виконанні колективу "Яворова сопілочка" Шипинецького будинку культури під керівництвом Інни Григоряк.
Багато гарних слів того дня лунало на адресу Васілісси Іванівни та її родини: працьовитих, порядних, доброзичливих людей.
“За 12 років, відколи я працюю міським головою, мені вперше випала честь вітати 100-літню ювілярку. Ви, шановна Васілісса Іванівно, пережили багато тих подій, які ми вчили на уроках історії, — сказав, зокрема, голова громади Сергій Булега. — Ваша мудрість і досвід — це неоціненний скарб, а ваші вишиті роботи, майстерність та патріотизм варті того, щоб вам було присвоєно звання “Заслужений майстер народної творчості України”. І ми, як представники влади, будемо клопотати і підготуємо подання, щоб вам було його присвоєно”.
Васілісса Іванівна Нікіфорук (дівоче прізвище — Волощук) народилася 26 грудня 1921 року у Шипинцях, коли Північна Буковина була у складі Румунії. Про її цікаве, нелегке, насичене життя можна знімати фільм або писати книжку.
Змалку любила вишивати нитками і бісером: вже й неможливо порахувати, скільки жіночих і чоловічих сорочок, кептарів, торбин, плахт та картин вишила за свій вік майстриня. Жодне свято в рідних Шипинцях не проходить без виставки її виробів, і тепер, у свої поважні 100 років, Васілісса Іванівна продовжує вишивати. “А що буду робити? У вікно дивитися — там і люди рідко ходять, більшість автомобілями їздять. Коли добре себе почуваю — беруся за вишивку. Якщо ж не вишиваю — рідні одразу знають, що щось зі мною не те, недобре себе почуваю”, — розповідає жінка. Окрім чудового одягу із барвистими вишитими узорами, майстриня створює гарні вишиті картини.
Змолоду працювала на залізниці: спершу — на прокладанні і заміні колій, довелося виконувати важку фізичну роботу, працювати киркою. Потім — була черговою на станції, шлагбауми тоді піднімалися-опускалися ручним механізмом. Після цього була провідницею. За свою сумлінну роботу на залізниці має багато відзнак і нагород.
Жінка виховала двох синів: старшого — Василя і молодшого — Миколу, з сім'ю якого зараз і живе в Шипинцях.
Під час фестивалю української культури в Канаді.
Після виходу на пенсію, коли сини були уже дорослі, Васілісса Іванівна зважилася на серйозні зміни в житті: у 1978 році полетіла до Канади, де має багато родичів. Там не полишала свого захоплення вишивкою, багато спілкувалася з українцями, вдруге вийшла заміж, працювала на землі, але найбільше любила популяризувати українські традиції. Брала участь у фестивалях, які організовували вихідці з України, придумувала сценарії дійств (до прикладу, буковинське весілля), співала, демонструвала на виставках свої вишиті роботи. Загалом — була дуже активною і такою залишається й понині, у свої поважні сто років.
1980 рік, музей "Село спадщини української культури" в Канаді.
