В Нью-Йорку, не американському, а українському, що на Донеччині, нині дислокується 8 батальйон 10 окремої гірсько-штурмової бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Це перша лінії оборони, і це саме та бригада, з якою підтримують найтісніші зв’язки кіцманські волонтери. І це не дивно, адже тут служить багато наших земляків. Тож напередодні Дня захисника нам вдалося поспілкуватися з окремими із них. Всі вони народилися в селі Ставчани. Ексклюзив — для читачів газети «Вільне життя» і kitsman.city.
Оксана АНТОНЮК,
лейтенант, військовий офіцер центру цивільно-військового співробітництва:
— Я вже понад два роки в армії. Здобувши диплом бакалавра історії і отримавши омріяне офіцерське звання — лейтенанта, після закінчення військової кафедри в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича підписала контракт. І задоволена — не шкодувала про це жодного дня. Я насправді бачу себе військовою. Це мій життєвий вибір на користь армії і моє призначення. Моя життєва позиція з приводу необхідності захисту рідної країни сформувалася ще в чотирнадцятому році, з початком російської агресії. Моїм безпосереднім завданням у 8 батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади є співпраця з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями, ЗМІ та приватним сектором з метою надання допомоги цивільному населенню у розв'язанні проблемних питань життєдіяльності, а також організація заходів військово-патріотичного виховання молоді. Також офіцери цивільно-військового співробітництва долучаються до роботи щодо психологічної реабілітації військовослужбовців, які виконували завдання з пошуку зниклих безвісти, транспортування тіл загиблих до спеціалізованих медичних закладів та до місць остаточного поховання з району проведення АТО/ООС у складі пошукової групи в рамках реалізації гуманітарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200”.
Хочу щиро привітати всіх військових з Днем захисника України, побажати міцного козацького здоров’я, сили, витримки і віри у велику перемогу над російським агресором, щоб тільки птахи, а не ворожі кулі, літали над нашими головами. Щоб дочекалися рідні всіх, хто сьогодні захищає Україну. Щоб спокійно спав мій тато Микола у рідних Ставчанах і не хвилювався за мене.
Володимир ЛОБОДЮК,
старший сержант із матеріально-технічного забезпечення:
— Я пішов воювати у 2014 році прямо з Майдану. Це був батальйон територіальної оборони "Київська Русь", що формувався з майданівців "Львівської брами". Дуже гарний батальйон був. Тут були люди, які люблять Україну і готові воювати до останнього. Позиції 25-го батальйону були визначені в районі Дебальцевого. Ми пройшли оточення, а точніше «дебальцівське пекло». Чи страшно воювати після усього пережитого? Страшно. Нас обстріляли 11 вересня, мабуть, хотіли нагадати про події в американському Нью-Йорку. Міни лягли поруч в кількох метрах. Нас було п’ятеро, двох поранено. Не буває таких людей, які не бояться. Якщо людина знаходиться на війні і каже, що не боїться, – то вона або нещира, або несповна розуму. На фронті по особливому починаєш молитися і вірити у Бога, просити захисту і спасіння.
Хочу в День захисника подякувати кіцманським волонтерам, які допомагають українській армії, особисто Ганні Юрбаш, яка організовує поїздки з благодійною допомогою на фронт. Кожній посилці солдати дуже радіють, а дитячі малюнки, листи ретельно бережуть. Хочу подякувати і кожному солдату за службу, а нашим родинам – за підтримку. З нагоди свята бажаю , щоб був Божий захист і везіння. Міцного здоров’я, якомога більше радісних моментів, сили, наснаги та перемог у бою, а головне – завжди повертатися після виконання бойових завдань живими та неушкодженими.
Василь АНДРУСИК,
навідник-оператор, гранатометник:
— Розпочинав службу в складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, що базується в місті Яворів на Львівщині. Це був мій перший контракт, а з 2019 року — боєць 8 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади. За цей час чотири рази був на першій лінії оборони. Армія дисциплінує, але інколи просто хочеться додому, тиші, спокою. Тож хочу побажати всім, хто служить, щоб вдома на нас чекали і молилися. Здоров’я, щастя, радості і добрих новин.
Іван МАЧУШАК,
солдат, водій роти вогневої підтримки:
— З початку бойових дій навесні в 2014–му я сам пішов у Кіцманський військкомат і записався добровольцем. Навіть вдома нікому не сказав. І вже за кілька тижнів, у складі 8-го Чернівецького батальйону територіальної оборони, сформованого з буковинців, відправився на схід, у Запорізьку область до Бердянська, для охорони кордону на узбережжі Азовського моря неподалік від зони АТО. Відслужив, повернувся, але розуміння того, що треба боронити кордони рідної землі, знову повернули мене на схід. У 2017 році підписав свій перший контракт і став бійцем 24-ї механізованої бригади імені короля Данила Галицького. Відслужив, а через рік знову став бійцем на цей раз легендарної 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. За третім контрактом — з 2020-го і до 9 вересня цього року — служив у 8 батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України.
Зараз українська армія не така, як була у 2014-му, коли особовий склад, окрім касок, не мав ніякого захисного спорядження. Коли я поїхав, мої односельчани із Ставчан одразу почали збирати кошти, щоб купити мені військову форму, бронежилет. Зараз все це є, і харчування добре налагоджене, ось тільки технічного забезпечення, зброї хотілося би більш сучаснішої, за стандартами НАТО. Мене часто запитують: як там на першій лінії, чи стріляють? Відповідаю: може не щодня стріляють, але відчуття, що ти під прицілом, є і має бути у кожного військового. Бо це війна. Я був водієм і тільки приїхав додому, хлопці телефонують, що російсько-терористичні війська наш контрольно-спостережний пункт закидали мінами 82-го калібру. Два бійці отримали осколкові поранення. Ось такі мінські домовленості і такі тривожні будні на передовій біля Нью-Йорку.
В День захисника хочу привітати своїх бойових побратимів. Хай швидше прийде той великий день, коли ми святкуватимемо Перемогу. Щоб всі були живі, щоб Росія нарешті зрозуміла, що ми незалежна держава і не потрібен нам їхній «русскій мір»!
Переконаний, що у пам'яті українців назавжди залишаться люди, які боронили рідну землю, з гідністю виконували свій військовий обов'язок.
Щиро бажаю всім мирного неба, міцного здоров'я, щастя і добра. Зі святом!
Звідки взявся Нью-Йорк на Донеччині?
Селище Новгородське у Донецькій області офіційно називається Нью-Йорк - за таке рішення 1 липня 2021 проголосував парламент.
Насправді це повернення до історичної назви населеного пункту, який у 1950-х роках перейменувала радянська влада.
Як зимівля, це поселення виникло ще у XVIII столітті.
У кінці XIX століття тут створили свою колонію німці-меноніти. Цих християн-протестантів запросила на українські землі та інші райони Російської імперії царська влада, щоб вони вели аграрне господарство. Меноніти ж і назвали одну зі своїх колоній Нью-Йорком.
Згодом тут з'явилися машинобудівний і чавуноливарний заводи та училище.
"Радянська влада в селищі встановлена 30 жовтня 1917 року. Статус смт Нью-Йорк отримав 15 листопада 1938 року", - йдеться у історичній довідці на сайті Donbass-info. Після Другої світової війни Нью-Йорк перейменували на Новгородське.
"Інститут національної пам'яті вказує на те, що перейменування Президією Верховної Ради України 19 жовтня 1951 року смт Нью-Йорк на см. Новгородське було продиктоване політико-ідеологічними міркуваннями Комуністичної партії", - йдеться у пояснювальній записці до постанови про перейменування.
Нью-Йорк розташований за 40 км від Бахмута, там офіційно проживає 12 тисяч людей. Селище фактично лежить на лінії фронту та за кілька кілометрів від непідконтрольної Горлівки.
