30 років тому відбулася найвизначніша подія в новітній історії України — проголошення Незалежності. Багатьом з нас пощастило бути свідками та і безпосередніми учасниками здобуття омріяної поколіннями наших предків вільної соборної незалежної України. Ми запитали кількох земляків, які емоції у них викликало проголошення Акту незалежності України 24 серпня і що вони робили у той день.
Оксана Савчук, народна артистка України, солістка дуету «Писанка»:
— Новину про Незалежність України ми почули під час гастролей по США. Це були неймовірні емоції, перша думка — вже, раніше строку, повертатися в Україну, адже вдома відбуваються такі омріяні події. Виїхати в той час з Союзу на гастролі до США було дуже важко, майже нереально. Але там, в Америці, ми бачили все своє — українські школи, музеї, навіть українські банки, всюди чули українську мову. Вихідці з України берегли і демонстрували свої традиції, культуру, національну ідентичність. Це нас дуже вразило, ми наче потрапили в заможну і патріотичну Україну завдяки діаспорі. Але все одно хотілося додому, бути на рідній землі, коли вона стала Незалежною. Ми відчували високе духовне піднесення, ейфорію, сильний дух українства!
Василь Скорейко, заслужений працівник сільського господарства України,
колишній керівник ставчанського колгоспу та СВК «Зоря»:
— Пам’ятаю ті тривожні часи ГКЧП, коли ми всі уважно слідкували за новинами. Я дивився трансляцію засідання Верховної Ради, коли депутати проголосували за незалежність України, внесли у залу великий жовто-блакитний прапор. Першим ішов В’ячеслав Чорновіл. Тоді були великі надії на краще життя, вільне і демократичне, а ще — заможне, як у європейських країнах. Не всі наші тодішні сподівання зараз здійснились, особливо тривожить війна. Але поступово, не так швидко, як хотілося би, держава розвивається.
Корниль Прокопець, сільський голова Драчинців у 1994-2020 роках:
— 24 серпня я з батьками дивився по телевізору трансляцію засідання Верховної Ради. Коли побачили, що депутати підтримали Акт проголошення Незалежності, емоції переповнювали. Відразу пішов розказувати новину сусідам: одні вірили і раділи, дехто не розумів, що це означає, хтось скептично ставився… У клубі того дня були танці для молоді, я прийшов туди і розповів новину про довгоочікувану незалежність. Молодь почала радісно кричати, сміятися, свистати…
А взагалі у Драчинцях завжди були сильні патріотичні настрої, тут діяла одна з найбільших боївок УПА на Буковині. До речі, перший великий мітинг Народного руху України у сільській місцевості відбувся саме в Драчинцях ще до ухвали Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Тоді на мітинг зібралося близько 2 тисяч осіб з різних населених пунктів Буковини і з Чернівців. Вважаю за необхідне згадати жителів мого рідного села Драчинці, які наближали народження України ще за рік-два до 24 серпня 1991 року. Не ображаючи нікого, бо дуже значна кількість моїх односельців потім приєдналася до руху за вільну державу, але це — перші. Імена сучасників-борців за Україну з села Драчинці: Корній Сильвестрович Бадюк, Зіновія Миколаївна Прокопець, Сильвестр Данилович Прокопець, Корній Іванович Бацей, Григорій Іванович Прокопець, Дмитро Миколайович Чорней, Василь Іванович Чорней, Василь Георгійович Тодорюк, Михайло Андрійович Кричун, Андрій Михайлович Кричун, Петро Іванович Сторожук і я, ваш покірний слуга. Вічна пам'ять тим, кого з нами вже немає, а це — К.І.Бацей, В.Г.Тодорюк, А.М.Кричун.
Ольга Паламарчук, голова Неполоківського осередку «Просвіти»:
— Наприкінці серпня 1991 року я гостювала у мами на Одещині. Новини у старенькому телевізорі не дивилася щодня, але подзвонив мій син з дому і розповів про путч ГКЧП, він з тривогою сказав: «Мама, тут такі події, боюсь, тебе можуть арештувати, таке сталося». Та вже за кілька днів ми почули, що Україна стає незалежною. Була така радість, аж дух перехоплювало, ми стрибали і кричали «Слава! Слава Україні!».
Була щасливою від того, що я і мої діти житимемо у вільній незалежній Україні.
Микола Бучацький, учасник АТО, заступник мамаївського сільського голови, житель селища Лужани:
— Я в 1991 році був студентом філологічного факультету ЧНУ і ходив у Чернівцях на всі патріотичні заходи, що були направлені на здобуття незалежності України. На лацкані піджака носив тризуб. А новину про незалежність України зустрів далеко від дому, оскільки поїхав в гості до тітки в Росію, де я народився в 1965 році. Настрій був піднесений, я радів цій визначній події. До речі, родичі з Росії теж схвально поставилися до цієї новини.
Дарія Стасюк, заслужений майстер народної творчості України, жителька Кіцманя:
— Пам’ятаю, відчувала нестримну радість, піднесений до небес настрій. Була велика віра, надія та сподівання на щасливе майбутнє України! Душу гріло почуття свободи, адже здійснилася давня заповітна мрія багатьох поколінь наших предків. Уже минуло 30 років. Аж не віриться! Хай наша рідна держава розвивається і процвітає, щоб люди жили щасливо, в мирі і достатку на своїй рідній землі!
