31 липня Віталій Миколайович КОВАЛЬЧУК святкує 45-річчя. З днем народження його вітають кохана дружина Надія, люблячі діти Вікторія та Дімка та вся родина. Дорогий наш, коханий, мужній, справедливий, чуйний та небайдужий! Здоров'я тобі міцного, Божого благословіння, покровительства всіх Святих, Ангела-хранителя, мирного неба над головою! В цей день всі обнімаємо тебе, цілуємо, чекаємо вдома "зі щитом"!
Учасник бойових дій, офіцер Віталій Ковальчук з Мамаївців до початку війни жив звичним життям, працював менеджером, разом із дружиною Надією виховував донечку й сина. В строковій армії не служив, закінчив військову кафедру при ЧНУ ім.Ю.Федьковича.
Його дружина Надія Ковальчук згадує, як чоловік у червні 2015 року прийшов раніше з роботи і сказав, що отримав повістку і йде служити. Меншому сину Дмитрику тоді було лише 7 місяців, доньці Вікторії — 9 років, але Віталій не просив про відстрочку, не пробував ухилятися. Він сказав: “Я не прощу собі, якщо не піду захищати свою сім’ю, свою землю. Як я буду потім дивитися дітям в очі, якщо не піду?”.
Знаючи, що рідні будуть хвилюватися і відмовляти його від служби (адже тоді на Сході майже щодня гинули десятки, навіть сотні українських вояків), сказав дружині про те, що йде служити у Збройні війська, за три години до виїзду.
Спочатку його направили на навчання в Академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові, а після цього — в 14 ОМБР (м.Володимир-Волинський). Був командиром батареї самохідних артилерійських установок. На передовій В.Ковальчук перебував протягом 9 місяців, з серпня 2015 по квітень 2016 року, служив у небезпечних районах Донецької області. Після цього був демобілізований.
Неможливо передати емоції дружини, всіх рідних, які дивились і читали новини про щоденні бої, складну ситуацію на фронті, загиблих українських військових…
Щоб підтримати чоловіка та його бойових побратимів, Надія постійно відправляла посилки з дому з необхідними речами та продуктами, намагаючись хоч таким чином передати свою любов, турботу, тепло.
Віталій Ковальчук з дружиною Надією
Коли Віталій повернувся додому, він підтримував зв’язки з бойовими побратимами, хвилювався за них, переймався проблемами на передовій. Це спонукало Ковальчуків збирати і відправляти допомогу на Схід. У волонтерську діяльність активно включилася дружина Надія, знайомі та друзі сім’ї, потім підключалися інші небайдужі громадяни.
Вдома як реліквія і зараз зберігається український прапор, на якому після демобілізації військові побратими залишили йому щирі побажання.
Віталій Ковальчук з дітьми Вікторією і Дмитриком
Роки йшли, а війна не припинялася. Тож через три роки після демобілізації Віталій Ковальчук прийняв важливе і непросте рішення — підписав контракт на військову службу і пішов саме у бойову бригаду, а не на паперову роботу в тилу. Він справедливо вважав, що його досвід і вміння знадобляться на передовій, допоможуть адаптуватися до служби молодим солдатам, і, можливо, це врятує не одне життя...
Тож вже майже два роки сім’я Ковальчуків живе в очікуванні нечастих, але таких радісних приїздів Віталія додому зі служби. Контрактники служать на передовій пів року, а ще пів року — в місці дислокації частини, але на Сході часом доводиться затриматись, очікуючи ротації чи через інші причини.
У частині — відрядження, навчання, документи… Тож повністю відпочити біля рідних людей можна лише місяць під час відпустки.
Зараз, коли люди звикли до того, що в країні — військовий конфлікт, вже менше цікавляться новинами з лінії розмежування, військових часто питають, за що вони там стоять. На такі запитання Віталій Ковальчук відповідає: якби ми там не стояли, ви б одразу дізнались і відчули… Служить на захисті держави насамперед заради своєї сім’ї, дітей, для яких хоче мирного і щасливого майбутнього.
