Із березня минулого року змінилося життя багатьох людей. Хтось залишився без роботи, дехто перейшов на віддалену. Учні та студенти – на дистанційне навчання А для когось всі ці зміни настали одночасно. Студентка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім.Юрія Федьковича Діана Васильченко зробила опитування серед студентів: як склалося їх життя в умовах пандемії та чи змогли вони поєднувати одночасно і роботу, і навчання.
Студенту філологічного факультету Чернівецького національного факультету імені Юрія Федьковича журналісту Роману Сидору важко поєднувати роботу і навчання навіть на заочній формі навчання.
— У дистанційному навчанні головним мінусом є те, що немає прямого контакту з викладачем. Коли з’являються якісь заборгованості і тобі потрібно спілкуватися з ним лиш по месенджеру чи телефоном, це не дуже зручно. Плюс не завжди можна так легко з’єднатись з викладачем. Під час дистанційного навчання я перевівся на заочку, в мене з’явилась робота і я зрозумів, що не буду мати змоги щоденно відвідувати пари. Онлайн, звісно, можна, але в мене така робота, що я постійно не на місці, не сиджу в офісі і мені потрібно завжди їздити, такої можливості я, на жаль, не мав. Тому й вирішив перейти на заочну форму навчання, де є дві начитки і сесія. Загалом дистанційка – явно гірше навчання та студентам дається важче. Мені трудно поєднувати роботу і навчання навіть на заочній формі, бо я не мав змоги бути навіть на начитці через роботу. На мою роботу карантин не вплинув. Раніше, коли почався локдаун, я ще не працював тут, але мені розповідали, що через пандемію відбулося скорочення працівників на телеканалі. Зараз, коли я від вересня працюю вже 8 місяць, то два локдауни ніяким чином на це не вплинули. На щастя, штат зберегли.
Анастасія Біла, колишня студентка-бюджетниця ЧНУ ім.Ю.Федьковича, через віддалене навчання забрала документи та повністю присвятила себе роботі.
Навчалася я в інституті біології, хімії та біоресурсів за спеціальністю "Середня освіта (Біологія)" на бюджеті. Із введенням карантину почалась дистанційка і одночасно віддалена робота. Було надзвичайно важко все поєднувати. Від мене хотіли результатів і там, і там. А я не могла роздвоїтись надвоє. Все це вплинуло як на моє самопочуття та психічне здоров’я, так і на викладачів, які не могли стримувати свої негативні емоції. Я вирішила покинути інститут і повністю піти на повну ставку на роботу. Працюю віддалено, теж було важко на початку, бо я цілодобово вдома, навіть не виходжу до магазину на декілька хвилин. Проте з тим усім, навіть дотримуючись карантинних обмежень, я умудрилась захворіти на Covid-19. Цей карантин, робота, дистанційка, пандемія на всіх впливає, а під час хвороби взагалі в тебе депресивний стан. Після цього навіть були проблеми з серцем. Сподіваюся, що за кращих часів зможу повернутися до навчання.
Людмила Семергей вчиться на медика в Українській медичній стоматологічній академії, лікувальна справа, медичний факультет номер 2. Проте також всі пари проходять в онлайн. Попри це, працює диспетчером швидкої допомоги.
На початку карантину нас, як і всіх студентів, перевели на дистанційку. Сказати, що я була дуже цьому рада – не можу, адже вчитись на медика очно не легко, а якщо це віддалено, що тоді говорити? Завдяки дистанційному навчанню змогла влаштуватись на роботу, бо раніше це було неможливо. Працюю диспетчером швидкої допомоги в нічні зміни. Вдень у нас пари, викладачі сухо подають матеріал в Zoom, а потім просто скидають лекції і робіть, що хочете. Повторюсь, я навчаюсь на лікаря! Вважаю, що спеціалісти на дистанційному навчанні вийдуть не дуже фахові, може, тільки звісно ті, хто дійсно вчиться і цього хоче. Мені дуже важко поєднувати і навчання, і роботу, бо робота витягує з тебе сили, а навчання потім знесилює повністю.
Студент-програміст Івано-Франківського університету імені Короля Данила Даниїл Васильченко поєднує одночасно дистанційну роботу і онлайн-навчання.
На самому початку було незвично, адже не треба вставати о 7 ранку, бігти на маршрутку, сидіти на парах, а потім бігти на роботу і знову додому – все це тепер в чотирьох стінах. Онлайн-навчання дозволило тієї весни перейти на повну зміну, оскільки ще не було сформовано чіткого плану роботи. З вересня, звісно, все стало на свої місця, але тепер всі пари в інтернеті та довелося перейти на індивідуальну форму навчання і все поєднувати. З одного боку я радий, що розпочалась дистанційка, з іншого – дуже не вистачає спілкування, жвавих розмов, друзів... Бо в чотирьох стінах цілими днями стаєш дедалі самотнішим, асоціальним. Рідко виходжу прогулятись – краще посиджу в телефоні, мало спілкуюсь з друзями, про одногрупників я взагалі мовчу. Останній раз, коли я бачив їх, ще в березні минулого року. Робота також, буває, морально «з’їдає», бо коли тобі сумно на душі, а при цьому ти один на один з собою і одночасно вислуховуєш проблеми клієнтів, потім вже нічого не хочеться. Проте я намагаюсь триматися двома руками місця працевлаштування, адже в найважчий момент, коли не було нічого, тільки ця робота рятувала. І не тільки мене, а й моїх близьких.
Христина Гончарюк, студентка філологічного факультету ЧНУ ім. Юрія Федьковича, знайшла свої плюси і мінуси в дистанційному навчанні і поєднує його з роботою.
Карантин – не привід, щоб не вчитися, тому в дистанційному навчанні є свої плюси і мінуси. Плюси в тому, що тобі не треба прокидатися на дві години раніше, щоб добратися до свого корпусу, ти можеш пару спокійно слухати, увімкнувши комп’ютер і не виходячи з дому. Мінус в тому, що для того, щоб слухати ту чи іншу пару, треба мати хороший якісний інтернет, має бути хороший комп’ютер чи телефон. З початку карантину в мене була з цим проблема, проте в принципі зараз мене все влаштовує. Багато хто розлінився з цим усім і мають проблеми і «хвости» під час онлайн-навчання – це також великий мінус. Зараз я маю роботу і, на жаль, її неможливо виконувати дистанційно, тому все одно доводилось працювати і якось поєднувати одне й друге. Пандемія вплинула на здоров’я, бо коли не було карантину, я більше рухалась, навіть більше справ виконувала в реальності, а не віртуально, могла домовитися з тими самими викладачами вживу. Зараз же ми 24/7 в телефоні – і це негативно впливає.
Елеонора Драган вчиться на перекладача з англійської та французької мови в ЧНУ, працює дистанційно оператором контактного центру та поєднує підробіток з навчанням.
Особисто для мене карантин і дистанційне навчання – це погано. Я надзвичайно люблю живе спілкування, зоровий контакт, і для того, щоб краще засвоїти інформацію, я повинна бачити людину, її жести, обличчя, очі… Так краще розумієш і сприймаєш. Через екран такої можливості нема. Для мене ще мінус в тому, що відсутня дисципліна, тому що коли в тебе пара на восьму годину і ти прокидаєшся за декілька хвилин до пари, сонний, то особливо не слухаєш викладача, менше засвоюєш інформації. Раніше я могла за годину зібратися, налаштуватись на пару. Я одночасно працюю оператором контактного центру – теж дистанційно. Вдень в мене пари, а ввечері робота. Вже так понад рік. Звикла, але відчуваю, що дуже розлінилася.
