У грудні 1990 року була створена Служба зайнятості, яка поступово із радянської служби працевлаштування перетворилася у потужну сервісну структуру, яка надає необхідні послуги працівникам і роботодавцям. Про те, як розвивалася Служба зайнятості на Кіцманщині, і про свій життєвий шлях ми попросили розповісти директорку Кіцманської районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості Орисю ГОРДІЙЧУК.
— Як ви потрапили на роботу в Службу зайнятості, де починали свій трудовий шлях?
— Насамперед хочу сказати, що в житті мені щастило на добрих, порядних людей, яким я вдячна за допомогу, поради і співпрацю.
Я навчалась у Львівському торгово-економічному університеті, але, вийшовши заміж, перевелася на заочну форму навчання. Треба було шукати роботу, адже за Союзу студенти-заочники обов’язково мали працювати. Коли поверталася додому потягом, розговорилась із земляком, який, як виявилося при розмові, знав мого батька і працював головою народного контролю в районі, це був Мирослав Степанович Козьменко. Він сказав, що у райвиконкомі оголосили конкурс на нову посаду, і документи ще ніхто не подав. Тож я вирішила спробувати і принесла резюме секретарю райвиконкому Корнію Павловичу Рураку, заповнила на місці анкету. Так у 1984 році я почала працювати на відповідальній посаді — старшим економістом по цінах. Обов'язками було контроль за правильністю та обґрунтованістю цін як на підприємствах, магазинах, так і на ринках. Навіть сезонні овочі на ринках потрібно було перевіряти, чи не завелика націнка на них. Перевірки ми проводили спільно із тодішнім керівником фінуправління Петром Миколайовичем Шапкою і головою народного контролю в районі Мирославом Степановичем Козьменком.
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років у райвиконкомі були реорганізації, перестановки, мене переводили на кілька різних посад… Так я перейшла на роботу в районний відділ соціального забезпечення, який тоді виконував функції і пенсійного фонду. На час моєї роботи припав період, коли ми рахували загальний стаж людей, бо за Союзу державний стаж рахувався окремо, колгоспний — окремо. Тоді й мови не було про якісь електронні реєстри, все писалося, зводилося вручну. Потім виділили нам на службу один комп'ютер, за яким працювали по черзі, виходили на роботу й у суботу та неділю.
Потім деякий час працювала в рідному селі Ошихлібах бухгалтером у сільраді. Але, коли й там розпочався період реорганізації, я потрапила під скорочення і стала на облік у районний Центр зайнятості.
— Стали на облік як безробітна, а потім очолити цю структуру в районі?
— Дійсно, так і вийшло. Тоді Кіцманський центр зайнятості очолював Василь Федоряк, який, ще коли я йшла в Ошихліби на роботу, казав: приходь в центр зайнятості, я ж вічно працювати не буду, навчишся та й будеш тут директором… Тож коли у січні 1998 року я стала на облік у Центр як безробітна, через кілька місяців у них розширювався штат, і після конкурсного відбору я і ще двоє спеціалістів потрапили на роботу в Кіцманський ЦЗ. То були дуже напружені часи… Безробітних ставало дедалі більше, дуже багато, а наша служба знаходилась у пристосованому приміщенні на вулиці Сторожинецькій, то людей стільки стояло в чергах у коридорах, що неможливо було пройти. Більшість — засмучені, знервовані, адже залишилися без роботи, а стільки вакансій ми не могли запропонувати. Для порівняння: в той час на обліку в Кіцманському ЦЗ було близько 9 тисяч безробітних. Зараз такий показник має ціла область. Коли важко захворів В.С.Федоряк, тож як заступник я виконувала обов’язки керівника. Колектив у нас був (і зараз є) дуже дружний, вболіваючий за роботу, завжди підтримуємо один одного. Тоді колеги наполягли, щоб я подала документи на конкурс на керівника Кіцманського центру зайнятості. Так у 2000 році я очолила цю установу.
— З того часу багато що змінилося, зараз ваша служба розміщується в новому комфортному приміщенні в центрі Кіцманя. А чи є значні зміни у роботі?
— Ми працюємо з людьми, причому часто люди, які стають до нас на облік, відчувають невпевненість, інколи навіть зневіру, тож працівник служби зайнятості має бути трохи і психологом, щоб заспокоїти людину, дати зрозуміти, що є надія знайти роботу або відкрити свою справу. І хоч робота з людьми складна, вона одночасно й надихає. Ми допомагаємо роботодавцю і працівнику знайти одне одного. За цей час змінилися клієнти служби, люди хочуть працювати, але й мають вимоги щодо нормальних умов праці та відповідної зарплати. Якщо років 20 тому часто сільські жінки відмовлялися від запропонованих вакансій, мотивуючи це тим, що вдома “корова, чоловік, свині” (саме в такій послідовності це звучало і стало нашим професійним жартом), то зараз більшість наших клієнтів хочуть працювати. Щоб допомогти людям у цьому, ми організовуємо безкоштовне профнавчання актуальним професіям, які замовляють роботодавці. Служба зайнятості бере активну участь в організації громадських робіт, співпрацює з територіальними громадами.
Колектив кіцманської філії центру зайнятості
Маю зауважити, що наша служба постійно розвивається і завжди на крок попереду інших сфер у впровадженні інновацій. Ми одні з перших мали актуальні електронні бази, поєднані з іншими службами. Навіть можемо відстежувати, коли люди, які стали до нас на облік, перетнули кордон. Усі зареєстровані вакансії по Україні є розміщені на сайті Служби зайнятості. Наші працівники регулярно проходять навчання, курси підвищення кваліфікації. У нас постійно впроваджують технічні новинки, сучасне обладнання, електронні сервіси. Зокрема, працює електронний запис до спеціалістів, щоб наші клієнти знали, на яку годину мають прийти і не стояли в черзі. Це особливо важливо в період карантину.
Зараз на обліку Кіцманської філії Чернівецького обласного Центру зайнятості перебувають понад 1300 безробітних, з початку року додалося 416. З січня 2021 дотепер ми допомогли працевлаштуватися 181 людині. Актуальних вакансій на території, яку ми обслуговуємо (в межах колишнього Кіцманського району), лише 26.
Автоматизація і комп’ютеризація багатьох процесів, а також адмінреформи призводять до того, що у нас, як і в інших службах, час від часу відбувається скорочення персоналу. Але все одно людський фактор у нашій роботі дуже важливий. Я завжди кажу своєму колективові: ставтеся до відвідувачів так, як би ви хотіли, щоб поставилися до вас. Уявіть, що там, за перегородкою — ви, і розмовляйте та дійте відповідно.
