Трагічна історія романтичного кохання двох закоханих молодих людей з Суховерхова передається з покоління в покоління. Її описує краєзначець Юрій Остафійчук у своїй книзі про історію села Суховерхів. Вона подібна до всесвітньовідомої історії кохання, яка написана Вільямом Шекспіром у 1595 році, про трагічне кохання Ромео і Джульєтти з ворогуючих родин Монтеккі і Капулетті з італійського міста Верона.
Історія кохання із трагічним фіналом відбулася у Суховерхові в березні 1936 року, яка шокувала тоді не тільки село, а й Кіцманщину. Хлопець Дмитро Костинюк, віком 22 років, покохав молоду вдову Марію Гуцуляк, якій виповнився 31 рік. У Марії померли чоловік і дитина. Жінка вже була вагітною вдруге, на сьомому місяці, від Дмитра. Проте заможна родина Костинюків - батько і мати, не хотіли категорично Марії, та й матір жінки забороняла бачитися їй з молодим хлопцем, вигнала дочку з дому.
Ситуація для закоханих була критична, адже молода жінка залишилася без житла, ще й без батьківського благословіння. Люди після народження дитини глузували б з неї, а Дмитра забирали служити в румунську армію на 3 роки.
Тож молоді люди прийняли нелегке для себе рішення – піти з цього світу. Готувалися до цього завчасно: Дмитро придбав обріз рушниці. Молода пара святково одягнена сіла за стіл. Перед стратою написали передсмертного листа. Спочатку хлопець вистрілив у вагітну Марію, а потім — у себе.
Так і знайшли родичі вбитих своїх дітей, як Ромео і Джульєтту, на землі поряд. Розпач батьків був великий. Коли несли тіла молодих людей разом, обабіч центральної дороги стояли мешканці Суховерхова і сусідніх сіл. Грала музика, Марію і Дмитра поховали в одній могилі.
Похорон Марії й Дмитра. Березень 1936 року.
Ще й сьогодні на старому кладовищі можна побачити вицвіле фото на хрестах закоханих. Пізніше мешканець села Дрищан Тодир Костянтинович (1898 р.н.) склав музику на написані слова молодими перед смертю, які передаються з вуст в уста. Ось вони:
Просив Митро ненька свого,
Щоби він цих м’ясниць
Може одружився.
А ненько його завірився,
Як та буря з гаю.
Іди ти від мене, батяро,
Я старшого маю.
Іде Митро до Марусі
З гори на долину,
Щоб уздріти свою милу
Ще хоч на годину.
Пішов під саму хату,
Та замкнена брама,
А Марусю, файну любку,
Відогнала мама.
Ой любий мій соколику,
Треба нам вмирати,
Бо не хоче мене твій ненько,
А тебе лиш моя мати".
"Тай ти добре нагадала,
Тай як я думаю:
У цім тижні постріляймось,
Я карабін маю.
Перша куля, мила, тобі,
Друга куля, люба, мені –
І ми разом повмираєм
У одній годині".
Як дав першу кулю –
Аж дим закурився.
Як дав собі другу кулю,
То на ню вже повалився.
"Ви ж, добрі сусідочки,
Перекажіть рідній мамці,
Щоби нас ви поховали
Разом в одній ямці.
Щоби нас тай поховали
Вкупі головами,
Най не кажуть, що не було
Люби межи нами!"
Ось так трагічно завершила свій земний шлях молода пара. ПІсля того у Суховерхові, коли закохані хотіли одружуватися, мотив самогубства молодих впливав на батьків, як холодний душ. Вони одразу давали згоду на одруження закоханих.
