Для мешканців невеликих сіл і містечок питання доступу до чистої питної води – не абстрактна екологічна проблема, а щоденна реальність. Якщо в містах більшість населення користується централізованим водопостачанням, то в селах головними джерелами залишаються криниці та індивідуальні свердловини. Саме підземні води забезпечують життя мільйонів українців, але ці «невидимі скарби» дедалі частіше опиняються під загрозою.
Забруднення ґрунтів і підземних вод найчастіше непомітне на перший погляд. Вода в колодязі може здаватися прозорою, але містити небезпечні речовини: нітрати, важкі метали, бактерії. До основних джерел забруднень відносять використання мінеральних добрив та пестицидів, відсутність систем очищення стічних вод у приватних господарствах, стихійні сміттєзвалища, неправильне облаштування чи занедбаність колодязів.
Наслідки такого забруднення відчуваються на рівні здоров’я. Підвищений вміст нітратів у воді особливо небезпечний для дітей, може викликати отруєння та хронічні хвороби. Часто в сільських громадах виявляють високий рівень кишкової палички — ознаку фекального забруднення.
Проблема далеко не нова. З історії відомо, що 31 серпня 1854 року в Сохо, одному з районів Лондона, виникла смертельна епідемія відносно нової на той час недуги – холери. За кілька днів померли понад 120 осіб, а загалом – 616 людей. Британський лікар Джон Сноу припустив, що джерелом інфекції стала забруднена стічними водами водорозбірна колонка на Broad Street. Коли її згодом розібрали, то побачили, що забірна труба не була герметичною, і до неї справді потрапляли нечистоти з сусідніх зливних ям. Вимушено з колонки зняли привідний важіль, щоб уникнути нових проявів захворювання. Згаданий випадок – яскравий історичний приклад ролі підземних вод у поширенні хворіб. Холера й сьогодні може передаватися через ґрунтові води, якщо забруднення з каналізаційних стоків проникають у водоносні горизонти.
На жаль, проблема залишається актуальною й у XXI столітті. Наприклад, на заході Судану, переважно в регіоні Дарфур, з липня 2024р. розгорнулася і наразі, в серпні 2025р. загострилася масштабна епідемія холери. Через руйнування інфраструктури люди змушені користуватися забрудненими колодязями, що спричинило тисячі випадків захворювань і численні смерті. Це ще раз доводить – без належного захисту водні ресурси можуть стати не джерелом життя, а смертельної небезпеки.
Проблему підземних вод неможливо вирішити лише «згори». Ключову роль мають відігравати власне громади. Досвід показує, що там де люди об’єднуються, облаштовують санітарні зони, регулярно очищують і герметизують колодязі, обмежують використання добрив поруч з джерелами води й проводять просвітницькі кампанії, ситуація поліпшується.
У деяких селах уже діють ініціативи зі спільного тестування якості води, залучають школи й молодь – це підвищує безпеку та формує відповідальність за довкілля.
Навіть за складних умов воєнного часу є приклади успішних рішень. Наприклад, на Буковині впроваджуються проєкти з доочищення та знезараження питної води в закладах освіти, зокрема ліцеях і дитсадках. Окрім цього, місто Чернівці реалізує масштабний проєкт модернізації водопостачання за підтримки міжнародних партнерів, що передбачає реконструкцію мереж та застосування сучасних технологій очищення. На сусідній Івано-Франківщині, в приміських населених пунктах встановлюють сучасні локальні системи очищення стічних вод дитячих садків і шкіл - це дозволяє зменшити забруднення стічними водами та заощаджувати енергію.
Такі приклади показують, що навіть невеликі громади здатні робити реальні кроки до безпечної води.
Варто зазначити, що громади не в змозі вирішити проблему самостійно – потрібна системна підтримка. Державний моніторинг, контроль за добривами й відходами, фінансова допомога на модернізацію водозаборів і локальних очисних споруд, а також оновлення законодавства – усе це дуже важливо для реального захисту водних ресурсів.
Отже, чиста вода – це не розкіш, а право та необхідність. Захист підземних джерел для малих громад – виклик XXI століття, пов’язаний із здоров’ям, розвитком та майбутнім. Наведена історія з Лондона та сучасні приклади показують: нехтування захистом підземних вод – відчинені ворота до епідемій. Водночас український досвід доводить: спільні зусилля громад, місцевої влади та міжнародних партнерів можуть дати відчутний результат, адже вода в колодязях і свердловинах – наше спільне багатство, яке ми маємо берегти разом.
Віталій ГРИГОРІЙЧУК,
асистент кафедри географії України та регіоналістики
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
