Найголовніше у житті –
Навчитися любити, поважати, уступати.
Про це повинні пам’ятати всі,
Тоді й на граблі не прийдеться наступати.
Олександр ДРИГА.
Кіцманчанину Дмитру Никуляку в травні цього року виповнилося славних 90 років.
– В житті було все: і погане, і добре. Були тяжкі воєнні роки. Тоді всім однаково важко було. Але ми зуміли вижити. І дай Бог, щоб всі могли прожити таке життя, як я. Я щиро дякую Богу за свій ювілей. Нічого в житті не поміняв би, якби прийшлось починати життя спочатку, -- говорить Дмитро Юрійович. – Був на Уралі, де прочищали для будівництва ділянки шляхом зрубування, пиляння лісу і, звичайно, будували об'єкти. Три роки прослужив у морському Тихоокеанському флоті, місто Чита. Побував за направленням з армії на цілині. Нагороджений значком Центрального Комітету ВЛКСМ "За освоєння нових земель". Я не відмовлявся, коли треба було їхати — їхав і працював. Інакше не могло бути. Була дисципліна.
Дмитро здобув середню освіту, але на цьому не зупинився. Після служби в армії певний час працював шофером – возив першого секретаря районного комітету партії. Проте розумів, що треба вчитись, і бажання було. Хлопець завзятий, тим паче, що всі предмети сприймалися легко. Тому із задоволенням за направленням керівництва машинно-лічильної станції їде на навчання у Львів. Це був обласний навчальний комбінат центрального статистичного управління.
Спеціальність інженера-механіка з ремонту обчислювальних клавішних машин – це було його, Дмитра. Любив свою роботу в машинно-лічильній станції, любив, коли “слухалася вся техніка". Зразу міг встановити її діагноз.
Потім ця спеціальність знадобилась і на роботі в Кіцманській ощадкасі, де обслуговував техніку і у всіх відділеннях, що знаходилися в селах.
У загальному – 53 роки трудового стажу в Дмитра Юрійовича Никуляка. Здається, літа промайнули швидко, бо відповідальність – основна риса в характері Дмитра Юрійовича. Тому і не помітив цих років.
Приємні спогади в дружини Дмитра Никуляка – Сільвії, яка лише зовсім недавно відзначила свій день народження, що трохи "перетнув червневу поділку" -- 80. Усміхнена, приємна жінка згадує, як зустрілися колись красиві молоді люди: він і вона. Сільва, родом з Неполоківців, йшла "пасти" корову з книжкою в руках, на голові також "щось таке" від дощу. Корова на "снятинській" дорозі посередині зупиняється і не йде. Стоїть. В цей час Дмитро на "Волзі" також вимушено зупиняється, бо не може обминути корову… Це як, видно, був знак для знайомства і для довгого щасливого життя разом!
Сільвія Іванівна, коли їй було лише 7 років, пережила великий стрес. Адже сім'ю її батьків Абрамовичів разом із чотирма дітьми вивезли в Херсон. Везли "товарняком" степами, всіх загнали, як худобу. Було страшно. З собою нічого не можна було взяти. Лише через два роки вони змогли повернутися додому. "Втекли з Херсона. Голі, босі. А тут уже не приймали. Казали: ідіть туди, де ви були дотепер, – з сумом і болем згадує нині Сільвія Іванівна. – Тато був хорошим столяром і зміг влаштуватися на роботу. Мама пішла працювати в колгосп."
Побудували хату в Орошанах. Сільвія закінчила середню школу і продовжила навчання в сільськогосподарському технікумі в Рідківцях.
Дуже хотілося стати бухгалтером. І мрія дівчини збулась: працювала в Неполоківецькому сільпо завідувачкою магазину, а потім вже з чоловіком Дмитром – у машинно-лічильній станції двадцять років на посаді бухгалтера, до того часу, поки цю організацію не розформували. Дальше – курси, і – робота в районній бібліотеці. Скільки заходів до різних свят проведено! Скільки конкурсів! І в загальному пробігли тридцять років робочого стажу. Дуже полюбила Сільвія Іванівна роботу в бібліотеці. І сьогодні їй вдома не сидиться. Сільвія Никуляк – активна учасниця клубу "Вечірні зорі", який функціонує при КЗ “Публічна бібліотека”.
Дмитро і Сільвія Никуляки гордяться своїми синами. Один працює тут, в рідному місті. А другий – військовий. Вже тридцять років відслужив, вже на пенсії, але з 1914 року не дома. Тому і серце завмирає, коли читають чи слухають новини. Моляться, просять у молитвах про всіх дітей, хто захищає наші кордони від ворога.
Дуже вірять в якнайшвидшу Перемогу.
Дарія БАБЮК, заступник голови ради Чернівецької районної організації ветеранів України.
