100 років — це низка історичних подій, 100 років — це довгий і тернистий життєвий шлях із злетами та падіннями, 100 років — це море сліз радості та горя, 100 років — це мільйони хвилин розчарувань і віри у краще майбутнє, 100 років – це ціла епоха, ім’я якої — Людмила Андріївна Зеленська! Так пишуть про ювілярку її люблячі родичі.
100 років — неймовірно велика цифра в наші дні, але Людмила Андріївна гідно прожила своє століття, була свідком та учасником багатьох історичних подій. При цьому вона залишилась сильною людиною, яка вміє радіти життю і позитивно ставитися до всіх мінливостей долі, знаходячи в них безліч нагод для радості.
Дитинство Людмили пройшло в Іловайську, було нелегким, пережила голод, окупацію та сталінські репресії. Ще підлітком вона почала працювати листоношею.
В звʼязку з недостатньою кількістю вчителів на Буковині в післявоєнний час, її мамі запропонували роботу вчителя в Орошанській місцевій школі. Тому вся родина переїхала на Кіцманщину.
Після закінчення війни, здобуваючи професію бібліотекаря в Чернівецькому технікумі, зустріла і своє перше кохання — молодого морського офіцера, яке зуміла пронести через все своє життя.
Два прекрасних сина, яких вона подарувала чоловікові, наслідували приклад тата і стали моряками.
Завдяки своєму сильному вольовому характеру, Людмила Андріївна змогла пропрацювати близько 40 років черговою на Кіцманській залізничній станції. За сумлінну роботу вона отримала багато нагород, премій та медалей.
І хоч Людмила Андріївна вже давно на пенсії, жителі міста часто згадують цю трудолюбиву, миловидну, блакитнооку, усміхнену жінку та приєднуються до привітань та найкращих побажань з нагоди її 100-річного ювілею!
- Дорога наша, найкраща, найрідніша!
- У цей святковий й особливий день,
- Ми привітання шлем свої у вірші,
- Написаному в Твій 100-літній ювілей!
- Та перш, ніж перейти до побажань,
- Ми хочемо про Тебе хоч трішки написати,
- Бо ж Ти нам стільки передала позитиву й знань...
- І Тебе нам є за що безмежно поважати.
- Не дивлячись на те, що у житті було чимало бід,
- В очах блакитних збереглось тепло,
- Бо Ти завжди трималася як слід,
- Хоч як би важко Тобі було!
- Не було у Тебе казкового дитинства.
- Бо замість казки, був голодомор,
- репресії та інші "сталінські злочинства",
- А в юності — важка війна й терор.
- Та все ж таки Ти не здалася!
- Характер загартувала вольовий,
- Ще підлітком до праці Ти взялася,
- Щоб пережить той час скрутний.
- А потім, вже на Буковині,
- Зустріла долю Ти свою.
- Кохання, яке в пам'яті й донині,
- Разом зі спогадами про щасливу та міцну сім'ю.
- Разом із чоловіком ви зростили,
- Прекрасних двох своїх синів,
- Які, так само, як і батько, захотіли,
- І здобули професію, звичайно ж, моряків!
- У Тебе також до транспорту душа лежала,
- Щоправда, не до кораблів.
- Ти майже сорок літ на станції ЖД пропрацювала,
- І дотепер ми чуємо про Тебе багато гарних слів!
- Безмежно раді ми, що до життя жаги Ти не втрачаєш.
- Слугуєш прикладом для всіх!
- Бо в свої 100 газети ще читаєш,
- А планів на життя — ще цілий міх!
- Бажаємо Тобі, рідненька, не старіти,
- У серці молодість ще берегти!
- Щоб разом з нами ще багато років жити
- Змогли без смутку, горя, без війни!
