Минає сорок сумних днів…
14 березня минають 40 днів, як у Донецькій області, м.Бахмут, під час виконання бойового завдання загинув турботливий син, люблячий чоловік, батько, брат, внук, племінник, людина щирої душі, веселої вдачі, лагідний товариш і вірний друг
РАХМАЄВ Юрій Олексійович з с.Суховерхова.
Невблаганна смерть забрала тебе з цього світу, залишивши нам невимовну скорботу, біль, розпуку і самотність. Немає на світі таких слів, які могли б розрадити і втішити нас. Без тебе сумно стало жити, твою турботу про всіх нас не зможемо забути ніколи. Ми віримо і знаємо, що ти там далеко на небесах, бачиш, чуєш нас і допомагаєш. Дякуємо тобі, наш рідний, за все що зробив для нас.
Ні написати, ні подзвонити…
Тепер ти там, де нам закрито..
Як жаль, що не можна все змінити -
Життя твоє не все прожите..
…Рідні ніколи не помирають,
Безслідно не йдуть нікуди -
Ти в молитвах воскресаєш
І в пам’яті вічно будеш.
Спи спокійно, дорогий!
Сумно нам без тебе.
Не прийдеш ти вже до нас,
Тільки ми до тебе...
Сумують батько Олексій, мама Орися, дружина Анастасія, синочок Кирилко, сестра Оксана, бабка Маня, тітка Галя і вся родина.
***
Любимо, сумуємо, пам’ятаємо…
Цими весняними днями минає 40 днів, як перестало битися серце найдорожчої нам людини - люблячого онука, племінника
РАХМАЄВА Юрія Олексійовича
з Суховерхова.
Коли і звідки ти прийдеш?
Куди іти і де тебе чекати?
Питаємо сиру могилу ми,
Але вона не хоче нам сказати.
Ти прийдеш із сонечком весняним,
В саду вишневим цвітом зацвітеш,
А, може, білим птахом в небі промайнеш…
Чи тільки вранішнім туманом
На грішну землю упадеш.
Ми віримо і знаємо: ти тепер в раю.
Нас чуєш всіх і бачиш наші сльози.
Та нам із втратою змиритись не дають
Рідні твоєї виплакані очі…
Сумуючі бабуся Маня, тітка Галя з сім’єю та вся любляча родина.
***
Вічна пам’ять Герою
Сорок сумних днів без нашого люблячого брата, захисника України, мужнього воїна
РАХМАЄВА Юрія Олексійовича
з с.Суховерхів.
Він загинув, захищаючи рідну Україну і всіх нас від жорстоких окупантів.
Голівки соняхи схилили,
Та квіт гарячий той пече.
Пелюстки падають в могили
І «Град» січе, січе, січе…
Гвардійці в землю повкипали,
А спрага спалює вуста.
Кого вже янголи забрали,
Кому ж – відстрочили літа.
Та що тих літ? Всього за тридцять –
І ті поранила війна.
За ним росою квіти плачуть,
І вся його рідня сумна.
З сумом сестра Марина з сім’єю.
