"А Болбочан нам України би не віддав"… Такими словами один з верховодів більшовицького війська совєцької Росії Владімір Антонов-Овсєєнко висловив свою радість з приводу трагічної смерті молодого і талановитого воєначальника Армії Української Народної Республіки, полковника Петра Болбочана. 29 червня 1919 року він був розстріляний своїми же – за вироком військово-польового суду УНР.
Про визначну неординарну історичну постать пише Василь МОЙСА, крайовий писар Буковинського коша, генерал-хорунжий Українського козацтва.
І мало хто знає, що то була спецоперація чекістів по знищенню унікального 36-річного полководця, уродженця буковинського села Ярівка, тоді Геждево Хотинського повіту. Коли очолюваний ним козачий корпус визволив Крим, потім всю лівобережну Україну, московська верхівка була в шоці! Всі їх плани рушились, а без України «совєцька імпєрія» вже не була би імпєрією! І Лєнін віддав наказ особисто Дзєржінському, а той — Ворошилову, тодішньому наркому внутрішніх справ України і організатору ВЧК...
Далі вже виконували свою чорну роботу вірнопіддані агенти і ті, хто весь час спрямовував свої погляди на кацапію. На жаль, так було і є навіть сьогодні в нашій трагічній тисячолітній історії. Донос написав сам Володимир Винниченко, одна з верховних постатей того часу. Петлюра замість того, щоб захистити свого головного вояку, дає дозвіл на арешт. Його давно турбує високий авторитет полковника у всій армії, він заздрить неабиякому талантові західняка — професійного військового (сам же за освітою верховний отаман – священник, ніколи не був на війні і у воєнних справах — профан), тож боїться, що той ось-ось займе його місце.
А далі ще більш непередбачуване… Ніякого слідства, ігнорування вимог керівників армійських підрозділів і прогресивних діячів України. І засідання суду, і винесення вироку, і сам вирок – все здійснено за лічені години. Тут же знайшовся і виконавець – вбивця Чєботарьов, якого на другий день Петлюра призначив... начальником контррозвідки армії.
Слід віддати належне військовим історикам-експертам. Всі вони звинувачують Винниченка і Петлюру у причетності до знищення Болбочана,а надалі — здачі України в ненажерливе лоно матушкі Росії. Чому сам Грушевський не зупинив цього страхітливого злочину? Відповідь однозначна: він сам був прихильником Сходу — Азії, а не Заходу (хоча народився в польському Хелмі). За що і відразу постраждав: звільнений з головної посади в Україні, переведений на символічну посаду в Москву і отруєний чекістами в одному з кавказьких курортів. Щоб не розказував зайвого...
В 1926 році чекісти розправляться в Парижі і з Симоном Петлюрою, куди невдаха тікає за покликом Винниченка. Перед тим він відкидає співпрацю з гетьманом Скоропадським, але довіряється… полякові Пілсудському, який здасть його з потрохами більшовикам з Москви. Вбивство було здійснено євреєм Шварцбардом нібито за організацію єврейських погромів в Україні. Але то була абсолютна брехня. Петлюра, як і Грушевський, міг багато розказати про «працю на Москву», а це не допускалося… Втім, в історичних колах вважають, що то була карма за… Болбочана. Та й сама постать Петлюри (навіть з детального аналізу його діяльності і заслуг) не заслуговує великої уваги, якби не той факт, що він виявився племінником самого Мстислава Скрипника – Йосипа Сліпого.
Щодо Володимира Винниченка, то той в лютому 1919 року емігрує до Франції (з якого б це дива, адже боротьба за УНР продовжувалася ще три роки), в 1926 році, наляканий вбивством Петлюри, тікає з Парижа і ховається по маленьких містечках Франції і ще 25 років йому це вдається. Та кінець кінцем КДБ знайде і його...
Відзначимо і такий факт. Лише один видатний діяч того часу Вячеслав Липинський подав у відставку в знак протесту проти розстрілу Болбочана. Він був послом України в Австрії. На жаль, його життя теж було нетривалим і закінчилось у 1931 році, в австрійському санаторії, ніби від хвороби.
«Ніхто нам не збудує державу, якщо ми самі її не збудуєм, і ніхто з нас не зробить націю, якщо самі не захочемо бути нацією» — це він написав ще тоді для майбутніх українців.
Але висновки не зроблені, на жаль, ні при Кравчуку, ні при Кучмі, ні при Ющенку і особливо при Януковичу, ні при Порошенку та Зеленському. Скільки між нами ще гидоти, яка думає, живе і мріє про так званий «руцкій мір». Результат – страшна, жорстока і братовбивча війна вже 10-й рік.
Ще трохи про постать Петра Болбочана, якого реабілітував в очах української та світової спільноти, покійний чернівецький професор-історик Петро Брицький.
Петро Болбочан — талановитий військовий діяч, полковник Армії УНР, патріот, який справою свого життя зробив боротьбу за Україну як вільну державу. І справу цю виконував дуже майстерно. Завдяки його керівництву українське військо отримало перемоги у кількох важливих битвах. Без сумніву, саме такі авторитетні і професійні, впливові і чесні, без хворобливих амбіцій особистості могли вивести молоду державу Україну на належний рівень.
Але амбітного Болбочана звинувачують в спробі незаконного захоплення влади, державного перевороту та судять в стислі строки і без слідства… розстрілюють. Далі ще підліше і ганебніше. Починається очорнення пам’яті героїчного полковника найвищою державною посадовою особою – керівником уряду Винниченком (людиною далекою від військових справ та армії) в його праці «Відродження нації». Та подальші дослідження матеріалів, документів та фактів дали підстави професору Брицькому реабілітувати Петра Болбочана, як відповідального та шляхетного військового, патріотичного борця за вільну Україну.
Про це свідчать праці історика «Буковинці у боротьбі за українську державність», «Жертва української революції: трагічна доля П.Болбочана». Дочка професора Євгенія розглянула справу Болбочана, як фаховий юрист, з погляду юридичного.
Тож все-таки чому з такою визначною і важливою у справі державного відродження України особистістю повелися настільки несправедливо і підло?! Напевно, тому, що Петро Болбочан прямо вказував на помилки уряду УНР і міністрів, критикуючи їх суперечливу політику і діяльність. Та замість того, щоб прислухатися до успішного і авторитетного командира, досвідченого стратега і результативного виконавця, представники уряду побоялися втратити владу і, вбачаючи в особі Болбочана реального і просто сильнішого конкурента, – знищили його фізично…
Ось витяг з останнього листа Петра Болбочана на адресу уряду УНР від 26 січня 1919 року, якого професору Брицькому вдалося віднайти в київських архівах: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР іде назустріч большевизму і більшовикам! Ви не можете розібратись в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути звичайними урядовцями і писарцями...
А в повіти і губернії кого Ви посилаєте? Таких же, як і Ви, а як де-небудь і попадеться людина порядочна й працьовита, Ви спішите таких замінити...».
Звичайно, що такого опальному полковникові не простили ні в Києві, ні, тим більше, в Москві. І зробили це руками своїх, аби другим було неповадно більше… Всі роки совєцького режиму – тисячолітня історія і культура України знищувалась, наші герої і трагічні постаті – очорнялись.
Згадаймо Махна, Григор’єва, Тютюника та, навіть, Щорса, Коцюбинського, Примакова, які відверто перейшли на сторону більшовиків і ними ж підло були вбиті...
На жаль, і тридцять років нашої незалежності мало що змінили. Московітська павутина ще міцно обплела всі сфери молодої держави. І лише відверта воєнна агресія заставила нас брутальніше знищувати все кацапське. Інакше – знищать нас...
Петрові Болбочану повернуто чесне ім'я, імідж та рейтинг видатного українця, легендарного воєначальника і творця української держави 1917-1919 рр. Буковинська діаспора в Києві в 2015 році добилась присвоєння його імені вулиці в центрі столиці, в Печерському районі, місцевості Звіринець. Пролягає від бульвару Лесі Українки до Звіринецького кладовища.
В 2020 році вже в Шевченківському районі Києва, місцевість Кудрявець, (теж самий центр столиці, з’єднує Львівську і Лук’янівську площі), в сквері навпроти кінотеатру «Київська Русь» встановлено величний пам'ятник нашому знаменитому землякові. Це зробили громадські формування – «Музичний батальйон», Холодний Яр, «Національний корпус», «Правий сектор» і «Свобода». Актуально, що раніше тут стояв пам'ятник одіозному організатору Голодомору на Україні Косіору. Добрий приклад для Чернівців. Де, на жаль, спромоглися назвати нову не обжиту вулицю в Садгорі, на цілині, як то кажуть, десь за Учительською… А чому б не перейменувати, скажімо Руську, Достоєвського, Комарова… Цей перелік ще надто довгий!
На жаль, я не володію ситуацією в Хотині та й рідному селі героя Ярівці, але, здається, там повний затишок в цьому аспекті. Напевно, обласній владі пора запустити процедуру перейменування Ярівки в Болбочанівку, Болбочанове тощо… А пам'ятник симпатичному полковнику встановити на роздоріжжі «Чотирьох корчмів».
Буковинський кіш Українського козацтва подав пропозицію на засідання Великої козацької Ради при Гетьманові України Миколі Пантелюку про присвоєння кошу почесного звання імені полковника УНР Петра Болбочана. До 100-річчя визволення Криму від більшовиків його козачим корпусом в січні 1918 р. (до речі, хороший приклад для ЗСУ) ми відчеканили пам'ятну медаль. Разом з обласним краєзнавчим музеєм пропонуємо оголосити 2023 рік роком пам'яті Петра Болбочана з широким відзначенням 5 жовтня 140-ї річниці з дня його народження.
Василь МОЙСА, крайовий писар Буковинського коша, генерал-хорунжий Українського козацтва.
