Перша письмова згадна про село Шишківці за одними даними — в документі від 5 червня 1521 року, за іншими — 1739 року. Але територія села була заселена з давніх-давен. На лівому березі потоку, який протікає на північній окраїні села в урочищі Южин, виявлено поселення бронзового віку датованого II тис. до н.е. За 2 км від села в урочищі Москалів жолоб знайдено поселення раннього залізного віку X-VIII ст. до н.е. Недалеко від нього виявлено сліди давньоруського поселення ХІІ-ХШ ст.
В 1959 – 1961 роках проводилися археологічні розкопки під керівництвом Винокура за Руткою в урочищі Мар’янка. Тут було виявлено поселення черняхівської культури ІІІ- ІV ст. н.е. Назва Шишківці, можливо, походить від слова шишка — гірська верхівка. Цього року селу виповнюється 500 років.
Про історію, людей та свою любов до рідного села написала Магдлалина Гулей:
"Уклін тобі, моє село, моя колиско! Дякую тобі за благословенну землю, за пам'ять, за мову материнську, за пісню українську, за все, що ти зберегло для шишківчан. Шишківці — це праотча наша сторона, це облюбована прадідами нашими родюча земля, котру вони залишили нам у спадок. Це земля, що буйним цвітом заквітчана, горем і сльозами, радістю і піснями засіяна, ще й з чорнобильської хмари дощем скроплена. Це земля, на якій виросло дерево роду мого, що вже 500 літ процвітає. Тут проживав мій великий рід, бо сила наша в родовім корінні. Моє село — це роди і родини, це на цвинтарі нашім заквітчані могили. Тут усе нам любе й миле, бо тут предки наші жили, і пам”ять про них буде жити вічно. О, мої шишківчани! Спогади про вас не дають мені спати ночами. Зазнали ви, дорогі мої, наруги правителів різних. Нарешті дочекались ми омріяної нашими предками волі для нашої України. О, Україно, як же нам тебе зберегти? Кажуть, ти виткана з дива…
Перші згадки про Шишківці ми маємо від 5 червня 1521 року. За цих 500 років у нашому селі виросло 15 поколінь. Основне ядро становлять родини Шупенів, Антонюків, Гулеїв, Бугаїв, Рихлів, Германів, Григірчиків, Грушинських, Федиків, Мельників, Липовиків, Кривенчиків, Танасійчуків, Дерпаків, Фалібогів, Стефанчуків. Такі роди і родини, як атланти, тримають на своїх плечах історію рідного села. Наші предки були горді і відповідальні люди. Вони як щось будували для села, то думали про його майбутнє. Як будували в 1886 році нинішню церкву, то вона мала бути кращою і більшою на всю околицю. Попередня церква стояла там, де тепер старий цвинтар, та вона згоріла.
Перша школа в Шишківцях почала працювати в 1854 році, а другу, де навчалося моє покоління, збудували в 1905 році. Нинішню школу, на три поверхи, мої односельчани звели в 1984 році. Її гордістю стали такі випускники, як Зиновій Григірчик — викладач німецької мови ЧНУ, Петро Рихло — доктор філологічних наук, доцент кафедри світової літератури, перекладач ЧНУ, Іван Руснак — доктор педагогічних наук ЧНУ, Іван Радомський — член Національної спілки художників України, Микола Шупеня — відомий юрист, адвокат, бувший заступник Міністра юстиції України, Василь Липовик — кандидат фізико-математичних наук, професор Криворізького технічного університету, Юрій Дерпак — кандидат медичних наук, Юрій Липка — один із кращих лікарів ЦРЛ, Ілля Кушка — один із кращих стоматологів області та інші. Село вдячне за працю директорам шкіл Миколі Сербину, Андрію Танасійчуку, вчительці іноземних мов Тетяні Михайлюк, художньому керівнику відомого дитячого ансамблю бандуристів “Дзвіночок” тетяні Островській та багатьо іншим педагогам.
Шануймо землю, де загубилися наших прадідів сліди. Один із Липовиків — Никифір Липовик за часів Австрії здійснив паломництво пішки аж до Єрусалиму. Збудував велику каплицю, яку з пошаною зберігають його нащадки.
Крає серце спогад про наших односельчан-євреїв, які в 1941 році за наказом Гітлера були розстріляні в урочищі Вертеп. Там тепер стоїть пам”ятник. А в 1947 році, з приходом радянської влади, село накрила хмара голодомору. Моє покоління добре пам'ятає цей рік…
За радянських часів шишківчани в основному працювали в колгоспі “День урожаю”. Вони збирали вагомі врожаї, будували добротні будинки, серед яких — великий і гарний будинок культури, на сцені якого розквітла і моя “Світлиця”. Дякуємо предкам за пісенну спадщину, за рідне слово, звичаї, обряди.
Низько поклонімося тим нашим односельчанам, хто йшов крізь бурі до загину, хто в битві з ворогом лихим життя віддав за Україну. А їх було аж 130 односельчан, які вже 76 років спочивають під волошковим небом Європи. Любов і шана тим шишківчанам, які і нині боронять кордони України.
Дорогі мої земляки! Щиро просімо у Бога, щоб у друге 500-ліття була щасливою наша дорога. О Господи, розум у наших провідників проясни, щоб вони нашу Україну у пропасть велику не завели. Нехай на сторожі України стоять Небеса, нехай добрий дух предків оберігає нас на віки".
