Село Южинець — один із наймальовничіших куточків Кіцманщини. Його доля схожа на долю багатьох сіл Буковини, України. Над ним шугали стріли турецьких яничарів, його буйні трави топтали коні звитяжців Богдана Хмельницького, знав він і молдавський, і австрійський, і румунський батіг. Відчули южинчани на собі і переваги, і неправди життя в Радянському Союзі. Про історію та видатних людей села розповіла Валентина Ковач, уродженка Южинця, зараз — жителька Мілану.
Це село відоме з XVI століття, першу згадку в документах зафіксовано 28 лютого 1560 року Про походження назви села є багато легенд. Одна з яких повідомляє про те, що на місці нинішнього села був ліс, що належав поміщикові, який проживав у селі Веренчанка. Власник лісу часто ходив на полювання. Тут водилася дичина, особливо багато було зайців. Поміщик часто говорив, що йде полювати на «южних зайців». Ліс знаходився на південь від Веренчанки. Вірогідно, назва Южинець виникла від слів «южний заєць». Першими поселенцями були сторожі, які охороняли ліс. Пізніше на річці Совиці збудували млин і почалось повільне заселення місцевості.
Протягом всіх років, бурхливі вітри історії кидали та розсівали мешканців буковинського краю по всіх земних континентах. Пам'ять про них розчинилася, як привид, який, здається тільки що стояв перед очима і розтанув у повітрі легким туманом. Мальовниче село Южинець розкинулося на берегах річки Совиця та декількох ставків, в яких вже декілька років люблять бувати лебеді. Люди красиві, дуже працьовиті. Як і вся наша славна Україна, село в різний час потерпало від зазіхань іноземних поневолювачів. Доводилось бути і під Австро-Угорщиною, Румунією, Росією. Але мої односельці зберегли свою ідентичність, мову, культуру, звичаї та обряди. Невеличке буковинське село пролягає вздовж траси на рівнинній долині Прута в передгір'ї Карпат. Дорога веде в гори, покриті м'яким килимом хвойних та букових лісів, а далі через перевал- до Угорщини, Австрії, Німеччини, в Європу, у великий світ, де впродовж минулого століття кипіли пристрасні суперечки, плелися небезпечні інтриги, вибудовувалися запаморочливі плани, де скидали уряди і політиків, що керувалися честолюбством і зіштовхували народи та країни в криваві битви.
Окрасою нашого села є Українська православна церква Київського патріархату Івана Богослова. Якщо в церкви є доля, то доля нашої дуже важка. За спогадами старожилів, перша церква згоріла в 1880 році. Вона, як і новітня церква, була побудована з дерева. Після пожежі односельчани, об’єднавшись, побудували нову. Освятили церкву 9 жовтня 1895 року, тобто в день свята Івана Богослова. З того часу в цей день южинчани святкують храмове свято. Церква стала духовним центром життя села. Люди ходили туди молитися, хрестили дітей, наречені брали шлюб, відправляли в останню дорогу.
До когорти славних буковинців, які долучилися до перетворення світу і прогресу науки, поряд з такими постатями, як біохімік Ервін Чаргафф, математик Анатолій Самойлович, доктор права Євгеній Еріх, архітектор Фрідріх Кізлер належить і Вільгельм Райх, який своє дитинство провів у Южинці. Він відомий як автор одного із найбільш оригінальних методів психотерапії. Народився Вільгельм Райх 24 березня 1897 року в Добринівцях Заставнівського району. На той час Північна Буковина, за словами доктора Райха, «була найбільш далеким форпостом німецької культури». Насправді — окраїна імперії, східна провінція Австро-Угорщини. Сім'я переїхала на проживання в Южинець, де батько керував маєтком. Тут і провів своє дитинство і юність хлопчик, якого сьогодні лікарський світ знає як Вільгельма Райха — психотерапевта, що обґрунтував ідеї біоенергетики і розробив методику лікування неврозів, діючи на тіло людини. Учень Зигмунда Фрейда, який намагався зацікавити Альберта Ейнштейна дослідженнями енергетики. Вільгельм Райх — знаменитий буковинець. Серед біографій земляків, які краєзнавці перебирають, біографії Райха, ймовірно, немає рівних.
Також село славиться музикантами, особливо скрипалями, які відомі у світі. Одним з таких талантів є Іван Зеліско, який народився в Южинці у 1884 році. Емігрував до Канади приблизно в 1905-1910 роках., де і прожив все своє життя. Побудував багато будинків, шкіл, залів та місць для бізнесу. Добре знав техніку, міг відремонтувати майже кожну деталь. Був першокласним майстром скрипок та цимбалів, і почав їх виготовляти у молодому віці. Ще й сьогодні в Канаді користуватися інструментами, зробленими українським майстром. Іван сформував оркестр і був першим музикантом у тій місцевості. Одружився із Василиною, дочкою Дмитра та Марії Данилюків у 1920 році, всього вони мали чотирьох дітей, три сини Ніка, Метра, Пітера і доньку Евеліну. Іван мав радісну і благородну натуру, був дуже ввічливим. Помер Іван Зеліско у 1965 році у Канаді. На його могилі, кладовище Киселів, крім скрипки та смичка написані слова «Джон Зеліско добре пройшов свій шлях». Як правильно написано! На сьогоднішній день проживають у Канаді 2 його сини Пітер і Метрі (Нік помер у 1980 році) і дочка Евелін, вісім онуків та багато правнуків.
Юрій Візнюк — перший директор Кіцманської музичної школи. Життя Юрія Миколайовича, скрипаля та учителя заслуженого артиста України Володимира Івасюка, нагадує швидку течію бурхливої гірської річки.
Окрім того, варто згадати Василя Васильовича Візнюка — директора Київської музичної школи №5. Дипломанта Міжнародного конкурсу сольного виконання в Женеві. Мелодії буковинського краю в його виконанні звучать в Україні, Німеччині, Бельгії, Голландії та багатьох інших країнах. Та славну родину Шикирінських, в якій було шість синів і кожен грав на різних музичних інструментах, зачаровуючи всіх своєю грою. З мелодією нерозривно пов'язана і пісня. Слова пісні так і линуть у душу людини. Дотепер у Южинці гарно співають. Прикладом є фольклорно-етнографічний колектив «Южинецькі молодички», яким незмінно керує красива жінка Ганна Степанівна Зварич, заслужений працівник культури України. Завдяки її невтомній праці українська та южинецька пісня звучала на сценах Польщі, Угорщини, Румунії, Молдови, та в містах України: Києві, Новоград-Волинському, Луцьку, Тернополі, Кривому Розі.
